Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Трагедія села Єліно
/ 0
- Деталі
- Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі
- Опубліковано: П'ятниця, 05 серпня 2011, 21:14
(Закінчення, початок – у №30)
І далі розповідає Любов Кузьмівна:
- Після війни село відновлювали самотужки. Жили в землянках, на плечах носили ліс і будувались. У село часто приїздив Федоров, при ньому були відновлені партизанські землянки – музей. У центрі села стоїть пам’ятник партизану, а внизу сидить жінка з дитиною на руках, яка завжди нагадує мені чоловікових рідних. Знаєте, цей їхній спільний біль пронизував усе життя села. Скільки я наслухалася людського горя! А коли жили вже в Бахмачі, все одно щороку їздили на чоловікову батьківщину, тягнуло, як не дивно, й мене туди. Люди там такі відкриті, не жадні, ніколи замків на дверях не було. Бачила й Олексія Федоровича Федорова, останнього разу – вже стареньким, вели попід руки селом. Біля кожної хати селяни повивішували портрети загиблих, рушники на них, як на іконах, а він йде селом і їм кланяється. Аж мороз по шкірі. Може, аби не було його „підпільного обкому”, то й вижило б село?..
Після його смерті (О.Ф.Федоров помер у 1989 р.)музей занепав, але нещодавно, у 2010 році, музей „Лісоград” відновили, біля дороковказу стоїть на варті солдатик - «грає» партизана, сюди приїздять туристи. Екзотика – у партизанській землянці побувати... Це потрібно не мертвим – це потрібно живим?
А її Миколи Степановича вже також немає на цьому світі. „Такого, як він, не було, хоча й були хлопці до нього, - зізнається Любов Кузьмівна. – Головне – чесний, просто навдивовижу чесний. І як чоловік особисто, і в житті взагалі. Відпрацював скільки років головбухом у вагонному депо, а нічого ж і ніколи не взяв! Не вірили. Один нині колишній міліціонер (не будемо називати його імені – Н.Т.) спеціально їздив подивитися на нашу „дачу”. А там тільки залізна будка стоїть. Так сказав: „Я не мог поверить, что главбух не построил себе дом».
А спільна знайома розповіла мені ще одну цікаву деталь: коли „Хіммаш” вже був на межі знищення і не платили зарплату, Любов Кузьмівна все одно ходила справно у свій медпункт, а грошей же на ліки не було. Так чоловік виділяв із своєї пенсії – купувала найнеобхідніше і елементарне: бинти, йод тощо. Думаю, Любов Кузьмівна пробачить мені, що без її відома розповіла цю історію – нехай згадають добрим словом її Миколу Степановича.
І ніколи не ходив на мітинги до Меморіалу. Але був один раз, коли ми й познайомилися. Працюючи тоді редактором районного радіо, у передачу до Дня визволення Бахмача вмонтувала пісню у виконанні В.Білоножка „Половина села гуляє – половина лежить в землі...”
Пісня, скажу вам, глибинного трагізму, пробирає до кісток, як мовиться. Ось тоді й прийшов уперше Микола Степанович Пастушенко на мітинг і покладаючи квіти на плиту, плакав. Підійшла – проговорили довго. Що його зачепило в пісні – то це ота правда: „половина лежить в землі”. Правда про війну – людська, не офіціозна, не з підручника.
Серед офіційної інформації про відкриття комплексу партизанської слави „Лісоград”в Інтернеті знайшла такі цікаві дані: „За весь період війни партизани Чернігівщини знищили 32 тисячі ворожих солдатів та офіцерів, пустили під укіс 389 ешелонів, зірвали 43 залізничні мости, підбили 136 танків, 797 автомашин, збили 7 літаків, потопили 56 пароплавів та барж”.
І жодного слова – про знищене Єліне, Корюківку чи інші жертви – з іншого боку, невинного.
296 жителів Єліно розстріляно і спалено, спалено й усі 516 дворів.
Напевне, дійсно старий Федоров просив тоді пробачення у тих мертвих - у рушниках, біля кожної спаленої хати...
Спілкувалася Н.Теплова
Детальніше...