Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


У потрібному місці, у потрібний час

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Одному із найудачливіших керівників сільськогосподарського підпри-ємства Бахмаччини, директору ПСП «Пісківське» В.П. Колоші виповнюється 45. Чверть прожитих років він очолює новаторське господарство. Про здобутки пісків’ян чимало розповідала не лише місцева преса, а й обласна і навіть республіканська. Передовий досвід тамтешніх тваринників і рослинників популяризувало ще й телебачення. Аби запозичити і продовжити у себе новаторські ідеї пісків’ян, сюди прибували делегації із сусідніх районів, потім з областей. Років з три тому у Пісках приймали спеціалістів із Молдови, а в минулому році озна-йомитись із здобутками наших земляків-новаторів прибули аграрії аж із Китаю.


Про життєвий шлях Валерія Петровича розповідав і раніше. Колись один із керівників району назвав його самородком. А я, згадуючи біографічні подробиці героя оповіді, прийшов до цікавого висновку - він часто опинявся у потрібному місці у потрібний час. Пригадався епізод із його студентського життя. Щось змусило його залишити компанію однокашників і податися на квартиру, де він мешкав. Уже в дворі відчув запах згарища. Відчинив двері, а там повно диму. У непроглядній темряві серед диму ледь знайшов немічних бабусь-господарок житла. Урятував їх, потім почав рятувати будівлю…


А пізніше був Афганістан. І знову - епізод. Коли у сформовану вже групу дозору в останній момент включили і Валерія Колошу, ніхто не передбачав, що це врятує всіх. Саме наш герой на привалі угледів павутинку, що блищала у променях сонця. Стомлені бійці вже розташовувались на зручному узвишші. А Валерій раптом занепокоївся, звідки тут, у горах, на такій височині, взятись павутинню. «Розтяжка», - збагнув у ту ж мить. І встиг попередити друзів. Коли специ по мінах підірвали замаскований пристрій, попередньо зачаївшись за виступ скелі, пролунав громоподібний вибух. Та верхівка перетворилась у зоране поле.


Як восени 1999-го пісківське господарство черговий раз опинилося без керівника, правління КСП вирішило передати штурвал у руки бригадира будівельної бригади Валерія Колоші. Ситуація в господарстві склалася вкрай напружена – не було грошей оплачувати електрику, а без цього припинялось доїння, не працювали допоміжні цехи по приготуванню кормів. Уже давно повинні були завершити сівбу озимих і розпочати збирання цукристих, але в полі, як то говориться, і кіт не качався. І понад все молодому керівникові, будівельнику за фахом, бракувало знань як з агрономії, так і зоотехніки. Виникала навіть думка, махнути на все рукою, пустити справу на самоплив, а там як вийде. Проте згадав якось свого діда Юхима, старе горище хати, де чомусь висів старезний хомут. Виявляється, ще в пору колективізації, збагнувши, що колгоспу не уникнути, дід здав свій реманент у артіль, але того хомута залишив.


- Знаєш, Валерчику, колись збагнуть, що найкраще плугатареві – на волі. Можливо, повернуться часи, то знадобиться тобі ця знахідка для упряжі.
Саме той спогад зміцнив Валерія в думці, що потрібно виправдати довір’я і зробити так, щоб не соромно було перед земляками. Відтоді у його директорському легковику завжди лежали примірники сільськогосподарських журналів, газет з актуальними матеріалами на хліборобські проблеми тогодення. Він учився, поглинаючи знання, як губка. А для більш ґрунтовного набуття знань вступив до Київського інституту бізнесу та технологій.


Той хомут директору не знадобився, але тепер він зберігається як сімейна реліквія, як талісман...


Піски за ці роки змінились докорінно. Коли йдеться про це село, обов’язково згадають доїльний зал. Він перша ластівка сучасного молоковиробництва не лише на Бахмаччині, а й в області. Коли Валерій Петрович очолив господарство, тут було 300 голів дійного стада, від кожної корови отримували менше двох тисяч кілограмів молока. А тепер тут - тисяча голів, а молока доять по 7,5 тонни. Вправляються з доїнням лише 12 доярок-операторів, а колись ця череда потребувала півсотні тваринниць. І як разюче змінились умови праці – небо і земля.


Ось і їдуть сюди вчитись із усього світу. Пісківський директор теж не гордує переймати досвід інших. Перша його подорож у складі делегації аграріїв району пролягала у Голландію. Він привіз списані до останнього аркушика кілька блокнотів, ще більше ідей роїлось у його голові. Саме в Пісках запрацювали перші у районі екструдер, плющилки зерна, новітній аналізатор якості молока. Передова техніка по заготівлі зелених і прив’ялених кормів. Тут першими опановували незнані раніше технології заготівлі вологого зерна кукурудзи на фураж. Багато нового прийшло до нас у район саме через Піски.


Сьогодні це племінне і насіннєве господарство - тут вирощують на продаж високопродуктивну худобу і отримують висококондиційний посівний матеріал. У цьому році зернових у ПСП «Пісківське» зібрали по 50 центнерів на круг, а на кількох полях намолочували по 60. Кукурудзи вийде не менше 100, а є ділянки, які дають по 110 центнерів!


У потрібному місці у потрібний час знову опинився Валерій Колоша, як постала проблема виховання молодого покоління. Завжди пам’ятав, що його рід має козацьке коріння. Весь вільний час став віддавати відродженню народних традицій. Тепер із задоволенням приїздять до Пісок на Водохреща не лише з навколишніх сіл, а й Бахмача, з Борзни, навіть з більш віддалених місцевостей. А це від того, що в Пісках це відбувається справді святково. І сам ініціатор, козацький отаман, занурюється в ополонку. Злітають у небо голуби, спалахує яскравий салют, постріли рушниць додають незбагненної урочистості, кожне подібне дійство супроводжується польовою кухнею із ароматом козацького кулешу.


Не менше прихильників збирали фестивалі народної творчості. Популярні серед люду Свята села, які відбуваються у серпні, вони збирають не лише пісків’ян, а й сторонніх, хто хоче помилуватись сільською урочистістю. Такою буває і Масляна, яку ще називають проводами зими.


На всіх цих дійствах присутній директор-господарник В.П. Колоша. Та найбільше переймається він заходами, спрямованими на відродження козацтва. Він встигає скрізь: і в школі, де відбувається поповнення козачатами, а то на спортивних іграх «Веселі старти», чи на забігові вулицями міста, де він вболіває за команду юних земляків.


Саме Валерія Колошу обрали отаманом Чернігівського округу міжнародної громадської організації «Козацтво Запорізьке».


Він чимало побував за кордоном. Бачив європейські села і хутірці, бачив доглянуті їхні ферми і поля, бачив ошатні їх помешкання. Є в нього мрія зробити і Піски такою ж оазою, якими запам’ятались села у європейських державах. Часу в нього ще доволі. Днями виповниться лише 45. Побажаємо ж Валерію Петровичу наснаги, здоров’я і везіння. Нехай перст Господній вказує йому і далі на потрібне місце у потрібний час.

Борис Бобришев

На знімку: Козацький отаман Валерій Колоша на святі в Батурині.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове