Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Скоріше б скінчилось це безумство

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Завітав у міський парк культури і відпочинку на святкування Дня Незалежності. Обернувся на знайомий голос.


- Вітаю, добре, що зустрів. Тільки що розмовляв із знайомим, котрий щойно повернувся із АТО. Може, захочете поспілкуватися з ним. Адже ця людина безпосередньо захищала нашу незалежність, - звертався до мене Олег Іванович Лисун, котрий в силу обставин часто спілкувався з АТОвцями, передаючи їм волонтерську допомогу. Він і познайомив з В.Г.Вовком.


- Володимире Григоровичу, розкажіть про службу, - звернувся до нового знайомого.


- Призивався 10 травня минулого року, після місячного вишколу у навчально-тренувальному таборі «Десна» зарахували до 41-го батальйону. Першим місцем дислокації став східний кордон Харківської області. Там і служив неподалік блокпоста, що межував із бунтівною Донеччиною. На мене поклали обов’язки начальника медичної служби батальйону. У моєму підпорядкуванні перебувало десять чоловік. Зазвичай говорю, що всі із Чернігівщини, насправді, - один з Рівненщини, ще один - киянин.


Наше завдання – надавати медичну допомогу хворим, а найголовніше - пораненим. Турбот додалось, як батальйон перебрався під сумнозвісне Дебальцеве. Не менш тривожно було під Артемівськом і Волновахою. За більш ніж рік моєї служби через нашу медчастину пройшло більш ніж півсотні поранених. На жаль, одинадцятьом нічим допомогти не змогли. Вони пройшли сумнозвісним «Вантажем 200». Та й ті, кого винесли, вивезли з поля бою, не всі залишились у госпіталях живими. Знаю, що двоє померло, доля одного з наших пацієнтів мені невідома. Тяжко пораненило його ще в минулому році, та знаю, що на кінець липня до тями так і не прийшов…


- Розкажіть , чим ви займались у мирному житті?


- Працював завідуючим аптекою. Живу в Бахмачі, а роботу знайшов у Конотопі. Мені за п’ятдесят, свого часу закінчив Харківський фармацевтичний інститут, ніколи не очікував, що доля обернеться ось так.


- Там, в АТО, і вам і вашим підлеглим теж довелося потрапляти під обстріли ?


- Звісно, це війна. Хай її як не назвуть – АТО чи гібридна. Там бойові дії, там стрілянина, там гухають гармати і розсипають смертоносні свої гостинці міномети. А «Гради» переорюють цілі поля. Ось красномовний приклад. Першу ротацію починали з чотирма автомобілями. А в кінці її залишився лише санітарний УАЗик. Метал не витримував.


Якось надійшло повідомлення про пораненого, відразу ж виїхали на місце. У нашій справі важлива кожна мить, потрібно укластись в одну годину. Та часто бували випадки, коли поміч необхідна негайно. Того разу тривав обстріл, час від часу гухали міни. У пошуках постраждалого розбрелись полем, від раптового вибуху позаду повтягували голови в плечі. Обертаємось, а наш санітарний автомобіль перетворився у купу металобрухту. Подякували Богу, що вчасно залишили машину, що не були поруч.


А вже в іншій ситуації був поранений водій-санітар, 27-річний Сергій Даниленко родом із Срібного, майже наш земляк. Зачепило його осколком, надали першу допомогу, бинти наче не дуже кровоточили. І Сергій сам по собі міцний чолов’яга, то ще сів за кермо. Турбувався більше вже не за себе, а за постраждалого, рана якого виявилась серйозною, потрібно у таких випадках швидко передати постраждалого до госпіталю.


- Чув чимало нарікань на недостатню забезпеченість бійців АТО. Що можете сказати про себе ?


- У частині постачань медичних матеріалів і препаратів та інструментів ми забезпечувались відносно нормально, особливо в останній час. Із провіантом теж можна миритись. За що в першу чергу вдячно вклонимось волонтерам. Користуючись нагодою, подякую нашому землякові, директору Курінського сільгосппідприємства Василю Миколайовичу Булаху. Ось хто оперативно реагував на кожне наше прохання. Так було, коли осколок пробив радіатор реамобіля, пізніше підвів карбюратор, ще щось ламалось. Та відразу до нас відряджалася посилка з необхідним для виконання ремонту. Та що там запчастини, ще раніше, відгукнувшись на наше прохання, він посприяв передачі батальйону санітарного автомобіля.


З Василем Миколайовичем, на жаль, не знайомий, але є задум зустрітись із цією людиною і висловити чисто людську вдячність від бійців батальйону за турботу, проявлену до кожного з них. Адже курінці допомагали не лише «залізяками». Наші складні будні підсолоджували цукром. Про Новорічні свята, про домашні будні нагадувала свіжина, а ще передавали крупи, макаронні вироби… Та мало що згодиться в АТО, головне – відчували про себе турботу, зв’язок із рідною домівкою. Це зігрівало, підтримувало морально.


Між іншим, якщо заговорив про волонтерів, то не змовчу і про прохолодне ставлення до служби окремих військових чиновників, котрі повинні брати приклад із добровільних помічників армії. Щось не все гаразд у військовій нашій машині. Ось, наприклад, з власного досвіду. По документах був демобілізований ще у липні. Та про це дізнався лише у серпні. Через місяць. І отой епізод з розтрощеним автомобілем відбувся тоді, коли я в зоні АТО де-юре перебував нелегалом. І не дай, Боже, зі мною трапилась би біда, ті ж самі чиновники запитали б: «А що він там робив?»


Мене, як медика, турбують не лише поранення фізичні, яких зазнають наші бійці. Не секрет, що чимало з них повертаються у рідні домівки з пораненими, обпаленими душами. Ось і я слухаю музику і коли динаміки доносять бухання барабанів, воно здається гулом гармат. І в уяві на мить повертаюсь під Дебальцево, під Артемівськ, під Волноваху.


Скоріше б скінчилось це безумство на Сході. Особливо хочеться цього зараз у щасливі, безтурботні миті святкування нашої незалежності.


Спілкувався Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове