Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


«Батько виплакав мені долю…»

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Наша землячка живе на Бахмаччині, познайомилися з нею на Всеукраїнському фестивалі «Відродження української духовності і культури» у Пісках. А нещодавно зустрілися з Мотроною Петрівною ще раз. Часу було більше, то наговорилися. Пісків’янка поділилася радістю – тепер сільській школі присвоєно І–ІІІ ступеня ЗОШ. Уловила себе на думці, що в тому є вагома частка і її педагогічної праці, адже викладає тут майже півстоліття. Чи є хтось у школі з більшим трудовим стажем, якось не запитала. Сама ж вона переконувала, що багато для цього зробив колишній учень школи, нині директор місцевого сільськогосподарського підприємства Валерій Колоша. Багато позитивних змін відбулося у альма-матер. Тепер у Пісках є і школа мистецтв, тут поглиблено вивчають англійську, працюють різноманітні гуртки, які зустрінеш далеко не в кожній гімназіїї. Про все це подбав Валерій Петрович. Думаю, в цьому є заслуга педколективу, який виховав такого патріота школи, села, Поліського краю. А в тому колективі і наша колишня землячка, то із задоволенням розповім про неї.

Мотя покинула рідну Тростянку в далекому шістдесят сьомому. Саме тоді ступала сільською бруківкою в пошуках Пісківської школи. Двадцятирічна дівчина йшла назустріч долі…


Мотрона з’явилася на світ у багатодітній сім’ї трударів Проценків. І мабуть, уже відтоді, як вона говорить жартома, хотіла стати вчителькою. Батько її був найкращий на всю округу столяр і тесля. Мати вміла шити, вишивати, мала гарний голос і знала багато пісень. А скромна, тихенька відмінниця з довгою косою, Мотрона дуже хотіла вчитися.


– Може, через те, що в нашій школі були дуже гарні вчителі, – каже Мотрона Євченко. – Я пронесла любов до них, до книги і школи через усе життя. Послухайте, як вишивала в шостому класі. Сестра заміж вийшла, а я залишилася вдома найстаршою. Тоді треба було на посаг не менше двадцяти рушників. Мати посадила мене з ниткою й голкою, щоб за канікули рушника вишила. Я вишиваю, а мати порається. Поряд на лавці лежить книжка. Тільки мати з хати – я за книжку, а коли в хату – роблю вигляд, що вишиваю. Мати підійде, подивиться – щось мало вишила. А тоді побачила: «Дитятко, тебе ж книжки вік хлібом не годуватимуть!». А вже перед смертю мовила: «Бач, доню, таки книжки тебе весь вік і прогодували…»


А які вечорниці були за Мотрониної юності! Узимку приходили до їхньої хати хлопці й дівчата, на столі ставили пікну діжку, на неї — гасову лампу. Дівчата вишивали і співали пісень. Не було такого, щоб хтось вимовив лихе слово чи в хаті закурив. А влітку під хатою хлопці грали і в бубон вибивали, а дівчата витанцьовували босоніж.


Випускний вечір у Мотрони і її однолітків був скромним. Випускних суконь не було ні в кого, а на святковому столі з наїдків стояли тільки хамса й картопля.


Навчатися дівчині далі батько не дозволяв, бачив її майбутнє в колгоспній праці: «Людські діти хоч на хліб заробляють на фермі…». Тоді було таке життя, всюди ходила бідність. Та все ж учительки-сусідки вмовили батька відпустити Мотрону на навчання. Так вона й поїхала в Прилуцьке педучилище. Після його закінчення направили Мотрону вчителювати в Піски.


– Привезли мене й висадили навпроти церкви. Церква гарна, а школи не бачу – самі старі хати. Питаю людей: «Де ж тут школа?» «Он, ідіть попід штахетником». Іду по брукованій стежці. Бачу, стоїть хата, стара-стара, вкрита залізом. Іду далі – ще одна. А на ній вивіска: «Пісківська восьмирічна школа». У мене аж серце стислося! Я тоді попоплакала. Не могла змиритися: як прийти з нормальної школи в отаку…


Молоду вчительку відвели на квартиру до бездітної пари. Господарі прийняли як рідну дитину, і дочкою звали, і заміж від них ішла. І зараз не забуває їх Мотрона Петрівна, відвідує могили…


Яка ж була праця молодої вчительки? Нелегкою, бо взимку в школі холодно, ноги не нагрівалися, чорнило замерзало. Але сповнена енергії Мотрона поринула в педагогічну працю повністю. Паралельно закінчила Ніжинський педінститут, здобула професію вчителя української мови і літератури, займалася гуртковою роботою.


– Був у нас завуч. У колективі працювало шість молодих учительок. А він про мене каже: «Це буде моя невістка». Мені так незручно стало. Але так склалося справді. Прийшов з армії його син, познайомилися, здружилися і згодом побралися. Жили від школи за чотири кілометри. Багнюка там була страшна!


Коли батько приїхав на наше весілля, то заплакав: «Куди ж ти, дитятко, вскочило?» Напевне, Господь так дав, чи батько виплакав мені долю, що нам виділили ділянку якраз біля школи, у центрі села, де й збудували хату.


Нелегко було подружжю починати з нуля. Але все облаштували, посадили сад. Потім і дочка вийшла заміж, пішла маминою дорогою: навіть закінчила аспірантуру. Зараз вона — кандидат наук, викладає у Києві. Чоловік її теж викладач. Є у Мотрони Петрівни і внучка Іруня.


– Тепер школа, де я працюю – не школа, а рай, – радіє співрозмовниця. – Перейшли до неї у 1974 році. Зараз відчиниш двері – там і соняшники, й лелеки стоять. Скрізь порядок. Я надзвичайно люблю свій предмет і вдячна Богу, що мрія здійснилася. Я так переймаюся школою, що дочка якось сказала: «Мамо, у вас школа - не другий, а перший дім». Зараз дуже радію, коли бачу, що здійснюються мрії уже моїх учнів…


Людмила ШУЛЬЖИК

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове