Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Є такий рід

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Упорядковував слайди. Привернув увагу знімок початку березня. Справа відбувалася в райдержадміністрації, тут у присутності представників громадськості урочисто вручали нагороду майору військкомату С.О.Гриценку.


Підпис під фото міг укластись у кілька рядочків, але про Сергія Олександровича хотілось розповісти більше. Та все відкладав. І ось тепер, у найтрагічніший день нашої історії, позначений на календарі 22 червня, здійснюю, нарешті, свій задум.


З родиною Гриценків доля пов’язала давно. Сергіїв дід, Олександр Іванович, - складач друкарні був душею колективу друкарів. Він готував районну газету „Радянське село”, від того контактували тісно. Інколи перекидалися словами, з цікавістю слухав спогади колишнього фронтовика. У роки Великої Вітчизняної війни його служба теж була пов’язана з випуском бойового листка дивізії. Фашисти швидко збагнули силу друкованого слова у піднятті бойового духу радянських воїнів і здійснювали напади на польові фронтові друкарні. Господарство друкаря Олександра Гриценка облаштовувалось у кузові автомобіля –літучки, де при світлі гасових ламп він набирав майбутні сторінки.


Духоту спекотного дня врешті-решт поглинала ніч. Але у господарстві Гриценка від ламп було і жарко, і чадно. Тієї ночі він укрутив фітілі ламп, відкинув брезентову запону світломаскування і вийшов на свіже повітря. Гострий слух вловив підозріле шарудіння і кілька чужих слів, серед яких чітко розібрав: „Stille, Stille..”


- Німці, - зразу ж майнула думка. Він знав, що десь поруч повинні маскуватися СМЕРШівці. Гриценко нишком подався за підмогою. Розбуркав заспаного горе-вартового і вказав, де чув підозрілу метушню. На окрик: ”Кто здесь? Буду стрелять!” - відповіді не пролунало, але ледь чутно тріснула суха гілочка. СМЕРШівці завжди вирізнялися підвищеною реакцією - відзразу ж у темряву полетіли гранати і тривожну ніч розкраїли кулеметні черги.


Так накрили ворожих вивідувачів-диверсантів. У нагороду за пильність Гриценку дозволили взяти трофейний „шмайсер”, з тим автоматом він не розлучався до останніх днів війни. Крім того, на грудях з’явилася медаль „За відвагу”.


У спогадах сплив ще і старший Гриценко - батько Олександра Івановича . Бувало, він заходив у друкарню перевідати рідню. Адже тут працювала і його невістка - Дарія Павлівна. Чомусь запам’ятався Іван Герасимович у світлому кожушку, обов’язково з білою сорочкою і у начищених хромових чоботях. Був веселої вдачі і жартівником. Під настрій, не дивлячись на вік, здатний і пританцювати під частівку.


А ще пригадався своїми гостинцями – плодами з власного саду. Яблук не пригадую, а от таких солодких і духмяних груш, здається, не смакував ніколи. Якось розмовляли із старожилом і він розповів, що теж фронтовик, тільки воював у Першу світову. Був учасником Брусилівського прориву, а ще виганяв поляків десь на Волині.


Так розпорядилась доля, що їх онук і правнук, Юрій Бутусов, теж захищав рідну землю. Молодому офіцеру не поталанило, горезвісне Дебальцеве стало останньою точкою його недовгого бойового шляху. Але і в той короткий термін встиг захисник Вітчизни здійснити подвиг. Ціною власного життя врятував поранених спецназівців, витягнувши їх із підбитого БТРа.


Всім містом проводжали бахмачани полеглого кавалера ордена Богдана Хмельницького до останнього його пристанища і назвали ім’ям капітана одну з вулиць.


На протилежному боці Дебальцівського плацдарму стояв на сторожі рубежів країни і герой згаданого фото Сергій Гриценко. АТОвець не дуже охочий розповідати про запеклі сутички, про бої, бо там обірвалося братове життя, бо так і не прийшов мир, і наша Україна поки що не стала цілісною. Проте воював він, як і належить офіцерові, стійко, відповідально, оберігаючи життя своїх бійців від невиправданих втрат. От і знайшла майора Гриценка заслужена нагорода - орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.


Хто знає, з яких глибин віків цей рід стояв на сторожі нашої землі, хто знає. А от про те, що Єлизавета – донька Сергія Олександровича – навчається у Львівській академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, не можу не згадати. Між іншим, цей військовий заклад закінчив і її дядько - Герой України Юрій Бутусов. То не переривається династія роду Гриценків – захисників рідної сторони.

Борис Сєдач

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове