Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


Надамо землякові слово

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

„Порадник” продовжує розповідь про зустріч поважних земляків із мешканцями Бахмача. Нагадаємо, що запросили тоді І. П. Білогруда, М. Я. Гросмана, В. П. Ломако, Г. В. Данька. Саме Григорію Володимировичу, Почесному мешканцю Чернігівщини, надаємо сьогодні слово.


- У житті нагород довелось отримувати чимало. Ось тільки-но вручили „Знак почесного громадянина” області. Цю відзнаку серед своїх нагород вважаю найвагомішою, - поділився з присутніми колишній чемпіон Європи і Світу з легкої боротьби, нині депутат обласної ради, завідувач кафедри спортивних єдиноборств та силових видів спорту Національного університету фізичного виховання, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, професор. - Народився в Бахмачі восени 56-го року. Життя моє сформував спорт. А починалось так. Моє оточення у переважній більшості складали підлітки старші на рік, два, три. Вони не дуже охоче приймали мене до компанії, нерідко намагались використати „на побігушках”. І коли не просили, а вимагали, сприймав це як насильство. Виникав конфлікт, нерідко за непокору мене дубасили. Прощати образи не любив. Відловлював їх по одному і квитався.


Тоді й відчув потребу бути сильним. З подвійним завзяттям став займатись на уроках фізкультури. На мою старанність звернув увагу викладач Павло Григорович Онищенко. У довірчій розмові виклав наставнику своє бажання. Він порадив записатись у секцію боротьби, яка щойно утворилась у місті.


Почались тренування. З приємністю відчував, як наливаються м’язи, як ставало тіснувато у сорочці моїм плечам. Виступав на борцівському килимі досить успішно, ставав серед ровесників чемпіоном і міста, і району, і області. На це звернули увагу, запропонували займатись у Київській республіканській спортивній школі-інтернаті.


Середню освіту здобував уже в столиці. Після продовжив навчання в будівельному інституті. Спорт не облишав. Саме тоді домагався своїх перемог на рівні Європи і Світу. Важко знайти слова, щоб передати відчуття піднесення у миті тріумфу, коли лунав Гімн твоєї держави, а ти стояв на найвищій сходинці п’єдесталу переможців.


На борцівський килим виходило нове, молодше покоління. Усе частіше асоціював себе з ветераном спорту. Потрібно було визначитись із подальшою своєю долею. Благородна справа – будувати, зводити міста, але відчув, що без спорту життя моє буде прісним. Вирішив присвятити себе тренерській роботі, вступив до інституту фізкультури і спорту. Багато в цій справі було вже знайомим, вивчав тонкощі.


Виховав кількох Олімпійських чемпіонів. Серед них і син Тарас. З ним працювати було найскладніше. А все від перебування поруч мами. Розробляємо графік фізичних навантажень, тут майже по Суворову: „Тяжело в ученье – легко в бою”. Дружині здається, що занадто вимогливий: „Нехай Тарас перепочине...” А у вільній боротьбі надзвичайну вагу має наполегливість, працелюбність, готовність до кропіткої щоденної роботи.


Тепер уже й Тарас тренує нову зміну. Приємно, що пішов шляхом батька. Я на тренерській роботі вже багато років. Маю звання Заслуженого тренера України. От і виходить, що головним стимулом становлення у житті для мене був спорт.


Поцікавилися у Григорія Володимировича, що вабить його, тепер киянина, постійно відвідувати Бахмач? Адже мало хто із земляків його рангу відвідує нас так часто, як він.


- Для мене це так природно, як дихати. Адже тут багато моїх друзів, знайомих. Врахуйте, я депутат обласної ради, часто йдеться про тих, хто потребує моєї допомоги. А потім, чи не найважливіше, саме ця земля зберігає могили моїх предків, найдорожчих мені людей - моїх батьків.


Час від часу від’їжджаю у досить тривалі відрядження, супроводжуючи команди спортсменів на міжнародні змагання. У світі багато держав з мальовничими куточками, з цікавою архітектурою, з пам’ятками, але завжди чекаю зустрічі з Україною, з Києвом, де живу, з Бахмачем, де, сподіваюся, мене чекають дужче, ніж десь.


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове