Хай буде світліше на душі

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: Середа, 28 серпня 2019, 11:21

Автобуса чекало декілька пасажирів, була серед нас і жіночка з дітьми. Малеча смакувала цукерки, залишаючи обгортки під ногами. Коли завиднілася маршрутка, одна з гурту швидко зібрала шелесткі папірці за чужою малечею і відправила непотріб до урни із сміттям. В автобусі випало їхати поруч саме з нею, так познайомилися.

...Любов Іванівна Крамаренко родом із Закарпаття. Представники Буковини нерідко приїздять на Полісся на заробітки. Як пояснила супутниця, роботи там бракує, хтось шукає заробітків у Європі, більшість вирушають до Росії. На моє запитання відповіла, що буковинці переважно православні, це і є вирішальним аргументом у їх виборі. А чимало зупиняються на Чернігівщині. Одні займаються будівництвом, інші вдаються до сезонних робіт, трудяться у сільському господарстві. Так доля пов’язала її з нашим краєм. Обробляли поля у Курені, Пісках, селі Бахмачі. Було це два десятки літ тому, тепер сапувальниць на плантаціях практично не побачиш. Мусила шукати нову справу. Спочатку оселилася у Красилівці. Спробувала сама вирощувати овочі. Земля наша родюча, працювати на ній жінці майже задоволення. Чорнозем щедро віддячує зеленню, морквою і буряками, капустою і різною всячиною для борщів та інших страв. Так стала підприємцем, вдаючись до реалізації продукції різних постачальників.

Згодом перебралася у райцентр, а у Красилівку того разу добиралася, щоб поправити розп’яття, яке вона придбала і встановила за власний кошт. Це зацікавило, розпитав про справи церкви на її малій батьківщині.

- У нас до храмів ходять всі: і старі, і молоді. У неділю ніякого базару, навіть магазини першу половину дня зачинені. І люди у нас помітно інші, для себе пояснюю це тим, що західні області ближче до Європи.

На мою думку, на моїй батьківщині і на сусідній Галичині, більше, так би мовити, „європейскості”...

Дізнаюся від Люби Іванівни, що для красилівської церкви вона привезла закарпатські вишивані рушники, корогви. Мовляв, нехай милують погляд прочан під час богослужіння...

У селі розійшлися по своїх справах. А днями впізнав несподівану знайому біля храму на Першотравневій.

- Та ось і тут розп’яття встановила. Живу ж тепер у райцентрі. У моєму рідному Колодному біля Закарпатського Чачева церковка теж Георгієвська, як і у Бахмачі, мені від того рідніша. Ось прикрашу квітами і рушниками – скоро Спас, Преображеніє Господнє, хай буде світліше на душі людям...

Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >