Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Всупереч усім незгодам!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У ветеранській організації села Бахмач Іван Опанасович Ковтун – найстарший її член. Днями, а саме 19 листопада, колишній фронтовик відзначив своє 97-річчя. З цього приводу земляки звернулися до редакції з проханням поздоровити ветерана війни та праці з Днем народження. Газетярі вирішили зробити це більш розгорнуто, бо життєвий шлях Івана Опанасовича – то цілий зріз історії нашої колишньої Вітчизни.


А випало на його долю чимало: пережив голодовку, посмакував гіркоти фашистського полону, вцілів у пеклі німецького концтабору, а потім дивився на небо крізь „колючку” радянського ГУЛАГу. Уник ворожої кулі, як опинився у штрафному батальйоні. Здобував і дочекався перемоги. У повоєнний час довелося працювати у західних областях, де східняків не дуже любили, та фельдшер Ковтун знайшов спільну мову з місцевими, бо захищав від недуг. Більше піввіку залишався у медицині, оберігаючи земляків від хвороб. А ще він – художник, написав сотні картин.


Хто ж він? Родом із багатодітної сім’ї, де було четверо доньок і троє синів. Після 7-ми класів закінчив фельдшерську школу, але тут же розпочалася війна. Медики на фронті, як відомо, на вагу золота. То зразу ж направили до Могилів-Подільського у 12-ий укріпрайон. Там вперше і потрапив під ворожі кулі. Поранених було багато. Військовий фельдшер надавав їм медичну допомогу. Аж доки наприкінці липня ворожий метал не пошматував і самого героя нашої розповіді. Так знесилений опинився у концтаборі під Звенигородкою. А коли полонених переправили у рідну його Білу Церкву, почав кидати за колючий дріт записочки, в яких просив батьків визволити з фашистської пастки. План вдався частково, одна із звісток знайшла адресатів. Хоча і не звільнили, послаблення настало. Записався на роботу на цукровий завод, це досить близько до домівки. Староста інколи відпускав на побачення з рідними. На заводі Іван Опанасович був фельдшером. Так тривало аж до визволення радянськими військами. Та скоро зрозумів, що на цьому митарства не скінчились. Таких, як він, відправили у Рязань, а згодом ще далі – у табір НКВС у Пермь. Всіх, хто був на окупованій території, вважали зрадниками. Перевірки тривали аж до травня. Вимотували безкінечні виклики на допит, з’ясовування обставин потрапляння у полон, чим займався в таборі. Врешті-решт відрядили у штрафбат санітаром. То був ІІІ Білоруський фронт. Під Вільнюсом кинули налагоджувати переправу. Штрафників, серед яких було багато кадрових офіцерів, заслужених людей, змушували власною кров’ю змивати ганьбу полону. І знову, як тоді у 41-му, тяжко поранено. «Провалявся» в госпіталях аж до листопада, повернувся на передову, медиків не вистачало. Пам’ятає день, коли через польовий госпіталь пройшло 80 важкопоранених.


Війну завершив на Балтиці. Як дізнався про капітуляцію Німеччини, вирішив зробити собі подарунок. Міркував, міркував і придумав кинути палити. Від тоді жодного разу не димів цигаркою. Демобілізувався в 1946. Направили на роботу на Тернопільщину. У залишеній польській хаті облаштували медпункт. Там він і надавав допомогу місцевим жителям. Скоро запрацювала там і школа, у якій викладала математику молода вчителька з Бахмача. Познайомились, полюбились і побрались. З Катериною Петрівною прожили 59 літ. У 1949 році перебрались у село Бахмач. Майже весь вік трудився фельдшером у залізничній поліклініці.


У 1953 на виставці самодіяльних художників побачили картини Ковтуна і запропонували викладати малювання у школі. Вчителювання спонукало Івана Опанасовича зайнятися самоосвітою. Він вивчав літературу з образотворчого мистецтва. Прагнув знайти цікаву тему, нові образи, власний почерк. Багато чого йому вдалося. Написані ним пейзажі рідного села чи то олія, чи акварель, чи гуаш не залишають глядача байдужим ще і сьогодні. Не дивлячись на вік, він ще недавно виставляв свої картини на Спасівських ярмарках і на козацьких святах в Батурині, то декотрі його роботи народного малярства прикрашають світлини не лише земляків, а розійшлися по всій Україні.


Побажаємо Івану Опанасовичу многая літа при здоров’ї і доброму настрої і світлій пам’яті, яку колишній фронтовик, ветеран війни та праці зберіг, не дивлячись ні на що!


Олег РУБАН
На знімку: І.О.Ковтун. (2010р)

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове