Подруга - подарунок долi

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: П'ятниця, 19 листопада 2021, 11:09

Усі звикли чути: «Жіночої дружби не буває». Готові посперечатися, адже наша дружба перевірена не одним десятком років, і жодного разу не схибила!

Доля звела нас ще у дитячому садочку «Сонечко» (колишній «Бурякорадгосп»), куди кожна прийшла за покликом серця. Не дивлячись на те, що професії нас різнили (Валентина і Віра – піклувалися про достойне виховання майбутнього покоління, Валентина – про здорове і якісне його харчування), але жіночий темперамент, погляди на життя – ріднили як своїх!

Пролетіли роки, ми вже давно на заслуженому відпочинку, але дружба наша не збавила обертів. Наші періодичні теплі зустрічі додають наснаги, оптимізму та бадьорості, і що приємно – нових подруг, адже до нас доєдналася і Любов.

Не дивлячись на ситуацію, яка обмежує зустрічі в період пандемії, наше душевне спілкування активно перейшло в режим онлайн (телефонний).

Життя біжить за щоденними клопотами – діти, онуки, здоров’я, пігулки… Але наша подруга Віра Бандоля тримає нас в тонусі. Навіть звук телефону, коли вона телефонує звучить голосніше і завзятіше звичайного. Своїм оптимістичним і впевненим голосом заманює в змістовну розмову, від якої забуваєш про всі негаразди, а вогник надії, що все буде добре, розгорається полум’ям. До того ж, останнім часом, вона влаштовує нам літературні хвилинки. Адже Віра відкрила в собі неабиякий талант до написання душевних віршів. Рифмовані рядки переплітаються один з одним ліричним ланцюгом, «мурахи» біжать по тілу, а на очах обов’язково забринить сльоза від їх щирості та душевності.

Останнім витвором мистецтва хочемо поділитися з читачами газети. Упевнені, що кожна шанувальниця газети «Порадник» впізнає в ньому себе…

З вдячністю за дружбу,
подруги

ОСІННЯ ЖІНКА

Багато літ і весен промайнуло,
Як мене мама в світ цей привела.
Життя, красу душі і вроду дарувала,
А щастя й долі дати не змогла.
Дві шісточки постукали у двері
І діти з внуком завітали на поріг.
Моя шістдесят шоста осінь
Цвітінням чорнобривців простелилася до ніг.
Стола накрила біла скатертина.
У центрі торт, багато різних страв.
У вазі жовті й білі хризантеми,
Які мені онук подарував.
Сідають діти, внук сіда до столу,
Пішла розмова, вже лунає сміх
І келихи шампанським наповняють,
Та п’ють за матір, що зростила їх.
Але усе на світі має час кінчатись.
Святковий день так швидко добіга.
Всі роз’їзджаються додому, в справах.
Я знову залишаюся одна.
Он журавлина зграя в небі пролетіла,
І десь далеко там розтанула в імлі,
Мою шістдесят шосту осінь вже вона забрала
І понесла з собою на крилі.
З очей скотилася дрібна сльозинка,
У коси осінь сивину впліта.
В літах я вже осіння жінка,
Але ще хочу літнього тепла.
Не квапся, моя осене, до мене,
Іди у парк, в сади та у гаї.
Там розфарбовуй в кольори дерева.
Й не забирай собі літа мої.
Прошу тебе, зроби ти милість
Не стукай у віконце на зорі.
Ще на своїх дітей не надивилась,
Ще не награлась з внуком у дворі.
Ще хочу побувати в ріднім краї.
Відвідати свою стару вербу,
З берізками поговорити,
Згадати свою юність золоту.
Ще хочу з друзями пожартувати,
Подарувати їм своє тепло,
Бо в мене друзів гарних є багато
Й знайомі з ними ми давним-давно.
Котяться літа мої під гору,
А колись на ярмарок ішли.
Прошу у Бога в цю осінню пору
Ще трішки літ ти подаруй мені.

• < Попередня
• Наступна >