Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Ще одна сторінка із книги під назвою "Життя"
/ 0
- Деталі
- Категорія: Сторінка майбутньої книги
- Опубліковано: П'ятниця, 25 липня 2008, 11:33
«Життя прожите не даремно» - так можна сказати про кожного з них, ветеранів Великої Вітчизняної. Бо саме завдяки їхньому героїзму ми можемо жити і працювати на рідній землі. З жахом спухаємо розповіді і читаємо записки тих, чиї долі обпалені пекельним вогнем війни. Серед таких був і нині покійний Сидоренко Михайло Дмитрович.
Після закінчення медичного технікуму весною 1941 року пішов до війська. Службу почав у Володимирі-Волинському (на кордоні з Польщею) у 87-й стрілецькій дивізії. Саме там молодий фельдшер-акушер вперше потрапив в пазурі тієї жорстокої панянки з моторошним іменем – Війна.
«Наша дивізія була одним з тих з’єднань, на долю яких випали найважчі випробування в перші ж дні», – писав у своєму фронтовому щоденнику Михайло Дмитрович.
22 червня 1941 року вони були підняті по бойовій тривозі , частини дивізії вийшли на рубіж і зайняли вихідне положення для наступу. Передові ж батальйони полків вже з 4-ох ранку разом з прикордонниками 90-го Володимира-Волинського прикордонного загону вели бої з гітлерівцями, які форсували Західний Буг. Дивізія на сорокакілометровому фронті від с. Видранка до с. Біличі прийняла бій з трьома піхотними і однією танковою дивізією ворога, які активно підтримувались авіацією.
О 13-й годині того ж дня вона, під командуванням генерал-майора Алябушева і полкового комісара, нашого земляка із с. Дептівки Діденка, перейшла в контрнаступ. Рішучою контратакою гітлерівці були відкинуті за Буг. Два дні підрозділи дивізії разом з воїнами 90-го прикордонного загону, при підтримці артилерійських дивізіонів укріпрайонів вели запеклий бій біля кордону. Але обстановка з кожною годиною ускладнювалась.
23 червня бої розгорілись з новою силою. Їхні полки стримували ворога, з величезною стійкістю відстоювали кожний метр рідної землі.
Наступного дня фашисти захопили Володимир-Волинський, що примусило радянські полки відходити вздовж шосе на Луцьк. 96 і 283 стрілецькі полки відійшли в район Зимне-Селець і опинилися в оточенні.
25 червня командир дивізії віддав наказ 283-му стрілецькому полку перейти в наступ, прорвати кільце оточення для виходу решти частин. Після дводенного запеклого бою полк був контратакований піхотою і танками ворога і відійшов у район Сельця, де і зайняв оборону.
Увечері 25 червня німці піддали оборону артобстрілу, а потім перейшли в атаку. Коли ворожі атаки, після шестигодинного бою, припинились, командир знову віддав наказ на вихід з оточення. Сам він був уже поранений у ногу. Опівночі залишки дивізії почали прорив, а пізніше, через 8 діб, діючи в тилу ворога, колона з’єдналась з 362-ю стрілецькою дивізією, яка з оборонними боями відходила на схід.
А в липні 1941р. під час оборонних боїв під м. Рівне наш герой вперше відчув на собі силу ворожої кулі. Так починалася для тоді ще зовсім юного гайворонця Велика Вітчизняна війна. Загартований в боях, він вперто йшов вперед, разом зі своїми побратимами тримав оборону Києва, Москви, не зважаючи на свій прямий обов’язок фронтового лікаря, брав активну участь у захопленні Кенігсбергу, Германії, за що був відзначений подякою Верховного Головнокомандувача - генералісімуса СРСР Й.В. Сталіна.
За плечами Михайла Дмитровича залишились і безводні степи Монголії, і звільнення Маньчжурії. Там їхній полк поніс немалі втрати, та ні на мить не полишала солдата думка про рідне село, куди згодом і повернула його доля. Груди фронтовика були вкриті нагородами: орденами «Красной звезды», «Отечественной войны I степени», «Отечественной войны II степени»; медалями «За оборону Москвы», «За оборону Киева», «За взятие Кенигсберга», «За победу над Германией», «За победу над Японией». В Гайвороні зустрів і свою половинку, одружився, разом з дружиною виховали двох дітей - сина та доньку.
Вони частенько навідують батьківську хату, хоч і нікому на них там чекати - батьки давно вже відійшли у вічність. Ось тільки стареньке фото на стіні пильно спостерігає за ними, щоразу кличучи додому.
Євген Кармалига,
с. Гайворон
Даний матеріал було створено
на основі фронтових записів
М. Д. Сидоренка
с. Гайворон
Даний матеріал було створено
на основі фронтових записів
М. Д. Сидоренка
Детальніше...