Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Українці і французи на перехрестях історіі

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Живемо ми майже на протилежних кінцях континенту – на півдні, до Азії, через Чорне море, відстань від України до неї становить 250 кілометрів; на сході, до річки Урал, якою проходить умовний кордон між двома континентами, теж не так уже і далеко – розташовані там землі Росії та порівняно невелика смуга казахстанських. І все ж долі синів і дочок двох народів протягом тільки писаної історії часто переплітались, демонструючи в більшості випадків взаємну повагу і доброзичливість відносин. Тема ця, звичайно, глобальна, то ж попробуємо хоча б пунктирно її позначити.

Пам’ятається, ще в юнацькі роки, вивчаючи історію Римської імперії і розглядаючи ілюстрації, що стосувалися завоювання Ю.Цезарем Галлії, я був вражений зовнішньою подібністю галлів і українських козаків – ті ж мужні обличчя, ті ж звисаючі вниз густі вуса при відсутності бороди. Помітили ту подібність і сучасні автори, які навіть виводять походження назви Галлія від нашої Галичини, але то матерії дуже непевні, часто бездоказові, і ми на них зупинятись не будемо, хоча звичайно, щось таки є в тих гіпотезах.
 
Найбільш відомим фактом відносин двох держав раннього середньовіччя є сходження на французький престол доньки Великого Київського князя Ярослава Мудрого Анни. Сталася ця подія 19 травня 1051 року, коли французький король Генріх І, як кажуть спортсмени - з другої спроби, одружився з київською принцесою, і вона була проголошена королевою Франції. Спричинилося це як з повсюдного переконання в незвичайній красі і світлому розумі київської княжни, так і через ту роль, яку відігравала Київська Русь в середні віки, коли її кордони простягалися від Кавказьких гір і середньої Волги до півночі Східної Європи, а на заході досягала Кракова і зелених Карпат. Ось і вір, що в ті далекі часи був поганий зв’язок! Втім наша газета вже писала про цю подію (див.”Порадник”, №38 2008 року) і ми не будемо повторюватись.
Тут варто тільки згадати, що в роки розгулу войовничого атеїзму порятунком Софіївського собору, збудованого батьком Анни Ярославом Мудрим в 1037 році, ми завдячуємо  саме французам. Родичі нобелівського лауреата, відомого письменника Ромена Роллана приїхали в 1938 році до Москви і відстояли перед вищим керівництвом Союзу від знищення собор, в якому знаходився саркофаг з прахом Ярослава, а на стінах розташовувались фрескові портрети  тестя французького короля і його доньки, французької королеви Анни, та інших членів великокнязівської родини, фрески, що частково збереглися й до наших днів.

Ім’я французького інженера Гійома Левассера де Боплана, автора опублікованої в 1630 році книги „Опис України”, відоме кожній освіченій людині. Останній раз ця чудова праця була перевидана в Україні кілька років тому. Боплан в 1630-1648 роках жив і працював на нашій землі, займаючись головним чином фортифікаційними роботами, а у вільний час, вивчаючи побут та історію українців, проникся до них справжньою повагою і любов’ю. Саме з його книги Європа узнала про Україну, її славне минуле. Автор писав: „ Вже в далекому минулому Київ...був одним з найдавніших міст Європи, і нині це засвідчують пам’ятники старовини, висота і ширина міських укріплень, глибина оборонних валів, руїни храмів, численні стародавні гробниці колишніх князів...” Говорячи про населення України, особливо козаків, Боплан підкреслював: ”Вони кмітливі і проникливі, дотепні і надзвичайно щирі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя.” Ця книга змушує нас замислитись над тим, яким великим духовним потенціалом володіли наші предки і як необхідно  його відроджувати.

Найвидатніші представники французького письменства і філософської думки, такі як Вольтер, П.Меріме, В.Гюго, не говорячи уже про діячів меншого масштабу, із симпатією і співчуттям говорили і писали про Україну та українців, особливо тих, кого і наш народ вважав своїми найвидатнішими синами, створюючи прислів’я „ Від Богдана до Івана не було гетьмана”, тобто про Б.Хмельницького і І.С.Мазепу, пророче вказуючи, що „... цей народ рано чи пізно стане вільним”. В цей же час, в 1645-1646 роках, полковник Богдан Хмельницький, на запрошення прем’єр-міністра Д.Мазаріні, прибув до Франції на чолі полку козаків і очолив успішний штурм іспанської фортеці Дюнкерк, яку французи не могли взяти протягом майже 10 років.
 
російський експедиційний корпус, в якому служило багато українців. Воювали в ньому як майбутній маршал Радянського Союзу, одесит Р.Я.Малиновський, так і наші земляки з Бахмаччини.

Історія донесла до нас імена двох фастівчан. Василь Тремба не повернувся на батьківщину, одружившись у Франції і ставши її громадянином. Кіндрат Ярош, повернувшись в рідні Фастівці, 8 липня 1937 року був заарештований і за вироком трійки Чернігівського облуправління НКВС  16 серпня того ж року розстріляний.

Тисячі українців, що опинились на території Франції в роки Другої світової війни, боролись в підпіллі та в загонах макі (партизанів) проти фашистів. Серед них - командир загону, сформованого з наших полонених, Василь Порик, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. До цього слід додати імена понад 40 тисяч українців, що воювали в лавах американської і канадської армій під час створення другого фронту в Європі. Тисячі з них загинули в тому десанті і покояться на цвинтарях Нормандії і Північної Франції. Президент Франції Шарль де Голь в 1944 році, говорячи про боротьбу з німцями, сказав: ”Якби я мав таку армію, як має ОУН, то німецький чобіт не топтав би французької землі”. А ми все дискутуємо, чи визнавати їх воюючою стороною! У французькій землі покояться і видатні діячі України, що змушені були емігрувати з батьківщини після поразки  Української Народної Республіки.
У нас на Бахмаччині, недалеко від згаданих уже Фастовців, в селі Шевченкове (колишній хутір Іванівський) покоїться прах Миколи Миколайовича Ге, сина французького емігранта і української жінки, російського художника. Нещодавно наш земляк, народний художник, шанований всіма ветеран Іван Опанасович Ковтун на сторінках „Порадника”, розповідаючи про родинні зв’язки відомої на  Україні і Чернігівщині родини Забіл, згадав, що дві сестри з цього роду були заміжжю за М.М.Ге і російським художником Врубелем (польське слово врубель, до речі, означає -  горобець).

Нещодавно в Качанівці довелось бути свідком цікавої сцени. В групі туристів було двоє дітей, Максим і Кароліна, батько яких був французом, а мати українкою. Діти добре володіли українською, звичайно ж, рідною французькою, а також  англійською і природно зацікавились, чому М.М.Ге є російським художником, хоча його батьки не були росіянами. Екскурсовод знайшов доволі переконливе пояснення: мовляв, той був громадянином Російської імперії. За таку допитливість діти удостоїлись дозволу зіграти на фортепіано, на якому колись грав і творив свою музику М.Глинка, в тому числі – й згадувані вже романси на слова В.Забіли: „Не щебечи, соловейко” та „Гуде вітер вельми в полі”.

В наші дні взаємні контакти між двома народами стали повсякденним явищем, що тільки радує і взаємозбагачує і українців, і французів.

Б.Киричок,  краєзнавець
 

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове