Розповім докладніше про культурні заклади Бахмача. Одразу після зведення вокзалу Бахмач-Київський до основної будівлі з північної його сторони прибудували великий виставковий зал: аудиторію з невеличкою сценою у глибині. Вона мало чим нагадувала виставкову залу, бо навіть у сонячний день була напівтемною, глибока сцена теж ховалася у темряві й, взагалі, усе приміщення було якесь незатишне. Тут проводилися збори й заняття залізничників, вечорами діяв клуб, при якому існував молодіжний ансамбль „Синя блуза”, яким керував Пінус.

На початку ХХ століття при станції Бахмач-Київський існував й драмгурток, у діяльності якого активну участь брала вчителька Богданівська Парасковія Дмитрівна. На фотографії, яка зберігається нині у Бахмацькому історичному музеї,  датованій 1911 роком, можна побачити цей гурток, де серед аматорів є і вчителька Парасковія Богданівська.  Світлина має підпис: «Танцы близ вокзала». Гурток мав дозвіл ставити вистави перед глядачами за умови дотримання черговості: один раз – російською мовою, інший – українською, але все одно більше вистав виходило українською. Репертуаром для драмгуртка слугувала українська класика ХІХ – початку ХХ століття. Крім виступів на сцені вищезгаданої виставкової зали-аудиторії, драмгурток часто ставив спектаклі у залі їдальні продуктового пункту [1]. Традиції цього драмгуртка пережили й Першу Світову війну, й Жовтневу революцію, й важкі післяреволюційні роки. Активісткою драмгурткового руху вже двадцятих років у Бахмачі була вчителька Ксенія Яківна Страшна.

Приблизно року 1926-1927 робітники та службовці станції Бахмач-Київський (за ініціативи профспілки та парторганізації) заклали перший у Бахмачі парк відпочинку, під який використали садибу продовольчого пункту. Тут був посаджений молодняк й розчищені старі насадження, садиба була огороджена. Молоді деревця були надійно захищені рядами велетенських старих верб, які росли по периметру парку. У середині парку були обладнані місця для сидіння, з дощок збудована естрада для духового оркестру. На узбіччі парку, у гущавині під тінню верб, у холодку був побудований ларьок з довгим столом при ньому, де можна було придбати різноманітні напої: пиво, ситро (лимонад), квас. Чого не можна було придбати – так це алкоголю. Та й взагалі побачити людину у нетверезому стані у парку було неможливо - тут була чистота і порядок. У ті роки це було найкраще місце у Бахмачі для літнього відпочинку. Сюди, у святкові та вихідні дні, приходила майже вся місцева молодь й люди середнього віку - поспілкуватися під музику духового оркестру.

У часи НЕПу [2] у Бахмачі відкрився й клуб кустарів, який був розташований у конфіскованому під час революції магазині Сінявського, котрий переобладнали під клуб. Була там і  сцена, вузенька, як бандерольна стрічка. Молодіжний ансамбль при клубі мав назву „Сіра блуза”. Проіснував цей клуб лише один чи два роки, потім це приміщення було переобладнано під „Торгсін” [3].

Після закінчення Другої Світової війни місто залишилося взагалі без культурних закладів – усі клуби під час війни були знищені. Декілька років єдиним подібним закладом залишався кінозал при колишньому банно-пральному комбінаті. Потім міськрада прилаштувала під клуб приміщення колишнього дитсадка по вул. Пролетарській [4]. Згодом (за настійливими проханнями тодішнього голови міськради Дерев’янка до начальника Південно-західної залізниці) розпочалося будівництво клубу залізничників імені В.І. Леніна. Під будівництво відвели торцеву частину базарної площі й садибу Івана Цибульського. Хату Цибульського перенесли вглиб садиби і вона дотепер стоїть по вул. Жовтневій (5). Новозбудований клуб відчинив свої двері у 1956 році. З директорів цього клубу пригадую першого -  Шаміля Савича Котлобулатова, який очолював цей культурний заклад 10 років.  Ще пригадую Миколу Пилиповича Лелетка, який був завідувачем клубу  до 1975 року, й звідти пішов на пенсію.

Як вже було раніше сказано, в одному з складських приміщень насіннєвого заводу (який згорів, як і попередні ґуральня і тютюнова фабрика) обладнали районний Будинок культури. Відчинив він свої двері у 1952 році й мав солідний штат культпрацівників. При Бахмацькому РБК діяв (під керівництвом завідувача РБК Глухенького) духовий оркестр, капела бандуристів, ансамбль естрадної музики.  До речі, Бахмацький духовий оркестр займав перше місце серед сільських клубів Чернігівщини. При РБК регулярно влаштовувалися художні виставки місцевих митців. Закарбувалися у пам’яті враження від виставки картин Григорія  Кузьмовича Руденка(6) та від філателістичної виставки колекціонера Миколи Гнатовича Яременка.