Ця визначна пам’ятка садово-паркового мистецтва також знаходиться у нас на Чернігівщині, поблизу села Сокиринці Срібнянського району, за 5 кілометрів від автодороги  Київ – Суми. Її цінність в очах багатьох  дослідників та і простих туристів зростає в багато разів, коли пригадують, що тут зберігся і палац Галаганів, споруджений в 1825-1829 роках за проектом відомого українського архітектора П.А.Дубровського (1783 – рік смерті невідомий).

Колись, ще до революції, вносилась пропозиція надати ім’я П.Галагана Тиницькій школі, то ж варто нагадати нашим читачам коротку історію цього визначного  старшинського роду. Його родоначальником був козак Іван Галаган з села Омельника поблизу Кременчука, син якого Гнат  став одним із старшин в козацькому війську і здобув печальну славу під час руйнації в 1709 році Запорозької Січі разом з  московськими військами. В 1717 році  він отримав Сокиринці , як прилуцький полковник, на ранг і з тих пір цей рід і володів селом.

Отже, задум створити тут парк виник у господарів на початку ХIХ століття і в 1823-1825 роках було здійснено його первісне планування запрошеними для цього садівником І.Є Вістерфельдом та архітектором П.А.Дубровським. Роботи в парку велися, під керівництвом ряду видатних садівників ( Редель, Христіані, Яничек), аж до початку ХХ століття. В завершеному вигляді парк складається з регулярної частини, що включає комплекс споруд біля входу, головної алеї, Сокиринського палацу, службових приміщень та пейзажної, що відкривається за палацом і спускається до мальовничого ставка площею до 10 гектарів. Загальна площа парку становить 427 гектарів. У 1972 році парку надано статус пам’ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення, хоча він так і не набув значної популярності серед туристів як в радянські часи, так і тепер.

Рослинність в парку - головним чином типова для нашої кліматичної зони, це дуб, липа, береза, клен, модрина, ялина, сосна звичайна і т.п. З екзотичних насаджень збереглися сторічні платан, три дерева західного буку і найстаріше дерево парку – Шевченківський явір. Ландшафт доповнювали традиційні паркові споруди – дві альтанки, з яких одна збереглася до наших днів, дві церкви та дзвіниця, а також каплиця, знищені в печально відомі часи боротьби з релігією, гребля, колодязь, Красний і Готичний містки, скульптури. Збереглися також оранжерея з теплицями – єдиний на Лівобережжі комплекс такого типу. В 1971 році поруч з палацом споруджено пам’ятник Остапу Вересаю, який тут жив і похований. Є в Сокиринцях і кімната-музей О.Вересая.

Палац мурований, з великим декоративним куполом у центрі та восьмиколонним портиком. Фасад, що виходить в парк, теж прикрашений шестиколонним портиком. Всього в палаці було 60 кімнат. У 1920 році в палаці було розміщено сільськогосподарський технікум, реорганізований в 1972 році в сільськогосподарське профтехучилище № 36. У 1845 році  Сокиринці відвідав Т.Г.Шевченко, який був добре знайомий з їхнім господарем ще по Петербургу. Поет подарував Г.Галагану, з дарчим написом, окреме видання поеми „Тризна”. Пізніше свої враження від перебування в Сокиринцях Тарас Григорович втілив в повісті „Музикант” та в листі до Г.Галагана. В Сокиринцях відомий художник Л.Жемчужников (1828-1912) створив кілька картин, а М.В.Лисенко, великий український композитор, записував тут думи та пісні у виконанні кобзаря Остапа Вересая.

Григорій Павлович Галаган (1819-1888) є одним з найвидатніших представників цього давнього козацького роду. Був він відомим громадським діячем, особисто знайомим з Т.Г.Шевченком, М.Максимовичем, П.Кулішем, В.Антоновичем, очолював Південно-Західний відділ російського географічного товариства. В 1857 році видав збірник „Южноруські пісні з голосами”, а в 1862 році – „Описание малорусских вертепных драм с  приложением нот». Першим в Україні відкрив в Сокиринцях позикову селянську ощадну касу, створив музей українського народного побуту. Ініціював і матеріально підтримав відкриття в Прилуках, в 1874 році, гімназії та ремісничих училищ у Прилуцькому та Ічнянському повітах. З 1882 року став членом Державної Ради. Втративши єдиного сина Павла заснував у пам’ять про нього в 1871 році, в Києві, Колегію Павла Галагана - приватний навчальний заклад для обдарованих дітей з усієї України, в тому числі з тих земель, що перебували під владою Австро-Угорщини. Вартість земель, подарованих ним на створення і функціонування Колегії, становила величезну на той час суму - 275 тисяч золотих карбованців. Із стін Колегії вийшла ціла плеяда видатних учених, письменників, юристів, медиків, серед них: А.Кримський, П.Филипович, В.Липський, М.Зеров, М.Драй-Хмара, О.Богомолець та інші. У 1885-1886 рр. в бібліотеці Колегії тривалий час працював Іван Франко. В 1920 році цей знаменитий навчальний заклад було перетворено на „трудову школу”. Ось на кого рівнялися перед революцією тиничани, пропонуючи назвати ім’ям  Павла Галагана і школу в своєму селі, про що йшлося на початку статті.

Фізик Микола Галаган (1882-після 1945) був видатним громадсько-політичним діячем, членом УСДРП. В 1917-1918 роках представляв Центральну Раду на Кубані, в період існування Української Держави очолював департамент в Міністерстві народного здоров’я, пізніше очолював дипломатичну місію в Будапешті. У роки еміграції проживав у Відні і Празі, керуючи роботою українських громадських організацій. Автор чотиритомних мемуарів „ З моїх спогадів”.
Варто також згадати, що поблизу, в селі Дігтярі цього ж району, знаходиться ще один палац родини Галаганів, де також побував наш великий національний пророк Т.Г.Шевченко. Петро Галаган утримував оркестр з кріпаків, на одному з концертів якого був присутній і Тарас Григорович. Багато хто вважає, що скрипаль Артем став прообразом героя повісті „Музикант” Тараса Федоровича. В селі розташована також фабрика художніх виробів, що виросла з ткацької школи, заснованої П.Галаганом.

Парк в Сокиринцях та палац Галаганів з їх багатою історією заслуговують на увагу наших туристів, в тому числі учнів і вчителів  шкіл району, тим більше що ці об’єкти пропонують і прекрасні можливості для культурного відпочинку.