На початку 30-х років ХХ століття  залізничники Бахмацького вузла включилися у всесоюзний конкурс на кращу залізничну станцію і здобули першість серед залізничних станцій першої групи Конотопського залізничного району [1]. Участь у конкурсі взяли й паровозники, які також вийшли переможцями у запровадженні спареної роботи на паровозах і домоглися зменшення простоїв локомотивів на 5-10 відсотків проти норми. Відомою тоді стала ударна паровозна бригада А.К. Вербиленка, яка домоглася відмінного технічного стану локомотива та заощадила 16 відсотків палива й мастила. Газета залізничників „Ударник транспорту” [2] в листопаді 1931 року вийшла  з великим заголовком „Вчіться у Бахмача” і розповіла про досягнення бахмацьких паровозників. Робітники Бахмацького ремонтного пункту у 1931 і 1932 роках посідали перше місце на Південно-Західній залізниці й одержали премію у сумі 2500 карбованців [3].

 

Підведемо підсумки розвитку міста у 30-ті роки. По-перше, Бахмач у 1938 році було віднесено до категорії міст [4]. По-друге, окрім промислового будівництва, у місті розвивалася соціально-культурна сфера. Розширилася мережа медичних закладів. Було збудовано і введено в дію новий корпус райлікарні на 25 ліжок, відкрита поліклініка і залізнична лікарня (в районі станції Бахмач-Київський). Почали діяти медпункти в МТС та бурякорадгоспі. Медичну допомогу жителям міста надавали 10 лікарів та 50 працівників середнього медперсоналу. Побудували дитячий садок та ясла. Розвивалися освіта й культура. У 1932 році обидві семирічні школи перетворили на середні, одну початкову школу – на семирічну, а другу в зв’язку з цим закрили. Наприкінці 1934 року ліквідували неписьменність серед дорослих. У 1936 році всі школи Бахмача стали залізничними, і в них запровадили політехнічне навчання. Цього ж року на базі вечірнього робітфаку, який створили у 1930 році, відкрили вечірню середню школу. Своє дозвілля жителі райцентру проводили у 4 клубах: 2 залізничних – імені 1-го Травня та імені Т.Г. Шевченка, при фабриці імені Петровського та при бурякорадгоспі. У 1934 році почала діяти районна бібліотека, а вже напередодні війни у Бахмачі налічувалося 7 бібліотек з книжковим фондом близько 40 тис. примірників. У місті виходила районна газета „Прапор комуни” [5], газета політвідділу Бахмацької МТС [6] „Більшовицький шлях” та газета бурякорадгоспу „За соціалістичний врожай”. Станом на 1939 рік населення міста Бахмача становило 10340 чоловік.

--------------------------------------------------------------------------------
1. Це відбулося у 1931 році. Див. „Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область”. – К. – 1972. – С.138.

2. Що це за газета? Хто її видавав? Може, хто з читачів дасть відповіді на наші запитання? - Редакція „Порадника”.

3. У справі так званого „соціалістичного” змагання, „під керівництвом Комуністичної партії та її вождя товариша Йосипа Сталіна” доходило майже до абсурду. Як зазначено у вищезгаданій „Історії міст і сіл Української РСР. Чернігівська область” (К. – 1972. – С.138) з кожних 10 бахмацьких вагонників дев’ятеро (!!!) були „ударниками соціалістичної праці”. Ким тоді вважався той один робітник-вагонник з десяти, який не потрапив у число „ударників соціалістичної праці”? Може ледарем, може саботажником, а може – ворогом народу?

4. Див. „Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область”. – К. – 1972. – С.139.

5. У „Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область” (К. – 1972. – С.140) цю газету помилково названо „Прапор комунізму”. Під назвою „Прапор комуни” газета Бахмацького райкому Комуністичної партії України та районної Ради народних депутатів виходила у 1931-1941, 1944-1947 рр., потім мала назву „Ленінський прапор” (1948-1962 рр.), „Радянське село”, а нині має назву „Голос Присеймів’я”.

6. Бахмацьку МТС – машинно-тракторну станцію було створено 1931 року, як центр концентрації сільськогосподарської техніки й пропаганди передових агрозаходів для молодих колгоспів. Жіноча тракторна бригада МТС В. Тищенко протягом кількох років тримала першість серед тракторних бригад у районі (див. Газета „Прапор комуни”, 1 січня 1938 р.). У 1938 році В. Тищенко  обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Тракторист М.Г. Колода  виробив у 1937 році 925 га умовної оранки, більш як удвічі перевиконавши річну норму, і зекономив понад 3 тонни пального.