Нещодавно я закінчив редагувати й публікувати нариси колишнього вчителя Дмитра Дороша „Місто моєї зрілості”, які присвячені дослідженню історії того селища, яке ми зараз знаємо під ім’ям - місто Бахмач. З цією назвою багато плутанини. Хтось ототожнює теперішній Бахмач з колишнім містечком Бахмачем Конотопського повіту  Чернігівської губернії. Це невірно. Колишнє містечко Бахмач Конотопського повіту – це теперішнє село Бахмач, яке пересічному громадянину відомо під назвами село Бахмач-1 та село Бахмач-2. А теперішнє місто виникло від поселення при залізничних станціях, які носили одну й ту ж назву Бахмач: спочатку (у середині 60-х років ХІХ століття) при станції Києво-Воронізької залізниці [1], потім (на початку 70-х років ХІХ століття) – при станції Лібаво-Роменської залізниці [2].

 Як ілюстрацію до вищесказаного я наводжу фрагмент залізничної карти станції Бахмач з атласу 1903 року. Тут схематично показано розташування містечка й станцій.

 

 

 Ми бачимо, що Московсько-Києво-Воронізька залізниця [3] на початку ХХ століття мала дві колії. На відстані між 177 та 178 верстою від Києва, неподалік від містечка Бахмача, була розташована станція  (станції на карті показані великими кружечками, а версти - маленькими). До речі, тут же ми можемо бачити невеличку приватну одноколійну залізничну гілку до млина Бричинського [4]. На схемі ми також можемо побачити, як над двоколійною залізницею (на 178 версті від Києва) через міст прокладена одноколійна Лібаво-Роменська залізниця (нагадую, Лібава - це нинішнє місто Клайпеда у Литві). Міст цей, до речі, зберігся і по сьогодні – біля станції Бахмач-Київський.

Ця залізниця, між 634 і 635 верстами шляху від Клайпеди, розтинає навпіл містечко Бахмач. Ось звідтіля і йде поділ нинішнього села Бахмач на Бахмач-1 і Бахмач-2. А на 638 версті залізниці, у версті від перетину Московсько-Києво-Воронізької залізниці та приблизно у півтори версти (1,8 км) від станції Бахмач цієї залізниці, розташована й станція Бахмач Лібаво-Роменської залізниці.  Схема 1903 р. засвідчує, що ці дві залізниці на початку ХХ століття вже були поєднані гілкою (на схемі вона показана як №ХІІ).

Але повернемося до теми нашого нарису. Прокладення залізниці дало потужний поштовх до розвитку місцевого населення. Залізничні службовці, які оселялися біля станції, мали безумовно значно вищий освітній рівень, ніж навколишнє сільське населення. Більшість з них були випускниками залізничних училищ та університетів. Тому й не дивно, що саме у їхньому середовищі й виникає потреба та думка про заснування бібліотеки. На той час публічні (громадські) бібліотеки у Російській імперії були розташовані лише у великих, як правило, університетських містах (Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві тощо) та у деяких губернських центрах [5].

 І ось як виникає перша Бахмацька бібліотека [6].

Одного осіннього дня 1886 року зібралися небайдужі бібліотечній справі службовці Роменської дільниці Лібаво-Роменської залізниці. Ми можемо назвати їх поіменно, бо наприкінці „Уставу Бахмацької бібліотеки” вони вказані, як члени-засновники бібліотеки. Ось їх прізвища й займані посади:

Булгаков, ревізор руху.
Копьєв, начальник Роменського залізничного депо.
Курзанов, начальник станції Ромни.
Мисавський, рахівник ХІV дистанції.
Бриліант, лікар ІХ дільниці.
Епштейн, інженер, начальник ХІІІ дистанції.
Алаликін, контролер тяги.
Лещинський, начальник станції Бахмач.
Малигін, контролер рахівників.
Скойбедо, начальник станції Доч.
Глінко, начальник станції Григорівка.
Каулін, контролер поїздів.
Майєр, начальник станції Дмитрівка.
Семенов, начальник Бахмацького залізничного депо.
Як бачимо, половину з чотирнадцяти членів-засновників бібліотеки складали начальники підрозділів Роменської дільниці, що досить симптоматично.
Далі події розгорталися так. Затвердивши устав бібліотеки, члени-засновники направили клопотання (так було прийнято) щодо відкриття бібліотеки до начальника Лібаво-Роменської залізниці й чернігівського губернатора. На початку жовтня 1886 року такі дозволи були отримані й члени-засновники приступили до формування бібліотечного книжкового фонду. З упевненістю можемо сказати, що в основу бібліотеки лягли книжки з особистих книжкових зібрань членів-засновників. „Каталог книгам Бахмацької бібліотеки”, який був надрукований того ж 1886 року, є свідченням їхнього досить високого й вишуканого смаку. Але більш детально про книжки Бахмацької бібліотеки, про правила запису тощо читайте у наступному числі „Порадника”.

Примітки:
1. Зараз станція Бахмач-Київський.
2. Зараз станція Бахмач-Гомельский.
3. Після проведення гілки (у дев’яностих роках ХІХ століття) залізниці Брянськ-Конотоп Києво-Воронізька залізниця отримує назву Московсько-Києво-Воронізька).
4. Про млин Бричинського – докладніше див. нариси Д.Дороша за моєю редакцією, які були надруковані у „Пораднику” у 2009 р.
5. Так, наприклад, Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка була заснована, як громадська бібліотека, у 1877 р.
6. Основою для написання нарису про заснування громадською бібліотеки у м. Бахмачі слугувало рідкісне видання, яке я віднайшов у фондах Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі, під назвою: «Устав и каталог книгам Бахмачской библиотеки». – Ромни, 1886 рік.