У попередній частині нарису я подав прізвища членів-засновників першої Бахмацької громадської бібліотеки. Зараз зупинимося докладно на характеристиці книжкового фонду бібліотеки, яка налічувала (за моїми підрахунками по друкованому каталогу бібліотеки) близько однієї тисячі книжок: майже 600 назв різноманітних книжок (деякі з них у двох-трьох екземплярах) та 17 назв тогочасної періодики. Найбільше було книжок у розділі „Белетристика”, тобто красне письменство, який налічував 465 позицій. Підбір книжок тут був солідним навіть для нашого часу. У бібліотеці були повні зібрання творів відомих російських письменників: Бєлінського, Гоголя, Гончарова, Григоровича, Данилевського, Лермонтова, Островського, Пушкіна, Толстого, Тургенєва, Гліба Успенського. Українське письменство було представлене „Кобзарем” Тараса Шевченка, „Кобзарем” Гулака-Артемовського [1], деякими творами Марко Вовчка та українським альманахом „Рада” за 1883-1884 роки, а іноземне - такими видатними іменами, як Шекспір, Еміль Золя, Віктор Гюго, Діккенс. Як бачимо, зі смаком у членів-засновників Бахмацької бібліотеки було усе добре.

 

Які ще були розділи у бібліотеці? Бібліотека загалом мала дев’ять розділів; окрім вищезгаданого розділу „Белетристика”, тут були ще такі: „Філософія. Психологія. Педагогіка.” (15 назв книжок), „Історія. Біографія. Мемуари” (35 назв книжок) [2], „Подорожі. Географія” (28 назв), „Політика. Публіцистика. Соціологія та статистика” (15 назв) [3], „Суспільствознавство й медицина” (23 назви)  [4]. Крім цього, був розділ „Народні видання”. Це були дешеві видання, які могли придбати більшість населення. Коштували менше царського карбованця, зазвичай – 15-30 копійок. Цей розділ налічував 44 назви таких, наприклад, книжок: „Владимир святой” , „Чему учил Петр Великий народ свой?”, „Чему учил людей Иисус Христос?” тощо. Найменшим розділом Бахмацької бібліотеки був, як це не дивно для нас, які звикли до фраз з радянських підручників історії про засилля „церковного дурману” у освітній політиці царської Росії, розділ „Богослов’я” (усього лише п’ять назв книжок).

Не забувайте також, що у розділі „Періодичні видання” були річні підшивки таких тогочасних російських часописів, як „Русская Старина”, „Киевская Старина”, „Русское Богатство”, „Вестник Европы” тощо. Тому, якщо дати загальну характеристику книжковому фонду Бахмацької бібліотеки, то можна стверджувати, що вона була розрахована на різноманітну читацьку аудиторію з різним освітнім рівнем з перевагою все-таки у бік потреб більш освічених громадян, якими безумовно були на той час залізничники, що й були фундаторами першої Бахмацької бібліотеки.

Тепер розповімо, як функціонувала бібліотека. Членом бібліотеки, згідно з параграфом другим „Уставу”, міг бути будь-який службовець Лібаво-Роменської залізниці, який міг користуватися книжками бібліотеки як помісячно, так й цілорічно. Залізничник, який хотів користуватися книжками протягом усього року, сплачував п’ять карбованців річної членської плати та набував права члена бібліотеки. А ті, які бажали користуватися книжками бібліотеки помісячно – сплачували одну копійку з карбованця місячного окладу. Як члени, так й помісячні передплатники мали однакові права у користуванні книгами. Для того, щоб виписати собі книжку, вони робили запис у особистій читацькій картці, вибираючи на власний розсуд книжку з друкованого каталогу, який (відповідно до параграфу 19 „Уставу Бахмацької бібліотеки”) безкоштовно висилався на кожну станцію Роменської дільниці Лібаво-Роменської залізниці. Один читач мав право замовити не більше двох книжок, або однієї книжки й одного числа журналу поточного року. Потім користувач бібліотеки надсилав службовою кореспонденцією пасажирськими поїздами по залізниці свою читацьку картку із замовленням до бібліотеки, де бібліотекар робив підбір книжок, робив відповідний запис у читацькій картці й своєму журналі видачі книжок та вищезазначеним способом надсилав прохачеві. Термін користування поточними журналами був встановлений у 7 діб, а книжками – два тижні, не враховуючи часу, потрібного для замовлення й пересилання (дві доби). За несвоєчасне повернення та втрату книжок „Уставом Бахмацької бібліотеки” були встановлені штрафні санкції: грошовий штраф й навіть виключення з членів бібліотеки. 

Усіма справами бібліотеки завідували загальні збори членів, які відбувалися у перших числах червня й листопада поточного року, які складали списки для передплати книжок й журналів, перевіряли піврічні звіти й обирали з свого середовища десять членів-розпорядників для ведення поточних справ бібліотеки [5] й інших справ. Обов’язками їх було: приймати заходи з поліпшення фінансового стану бібліотеки, призначати бібліотекаря та його помічника, розробляти їм інструкції, ремонтувати книги, клопотатися щодо покращення бібліотечного оснащення тощо. Ці ж десять членів-розпорядників обирали голову, головним обов’язком якого було зберігання коштів, які надходили до бібліотеки. Свої обов’язки члени-розпорядники включно з головою бібліотеки виконували на громадських засадах; єдиною посадою, за яку отримувалася платня, була посада відповідального бібліотекаря, який призначався й звільнявся рішенням Чернігівського губернатора [6].

У останньому, двадцять дев’ятому, параграфі „Уставу” була зазначена єдина умова ліквідації бібліотеки – вимога 3/4 наявного числа членів. Під час ліквідації бібліотеки книги, які були подаровані, повертаються дарувальникам, а книги, які належали бібліотеці, підлягають віддачі одному з навчальних закладів, за вибором зборів членів бібліотеки, або продажу з аукціону й пересилання коштів благодійному закладу.
 
1. Не подумайте, що це помилка. Твори письменника були видані в 1878 р. в Києві під назвою «Кобзар Гулак-Артемовського».
2. Третину книжок цього розділу складали біографічні твори Костомарова, спогади Чубинського про Тараса Шевченка та Чалого про Івана Сошенка.
3. Цікавими тут є етнографічні книжки автора тексту українського гімну Чубинського: „Малороси Південно-західного краю” та „Малоросійські загадки й приказки”.
4. Більшу половину цих книжок складали різноманітні публікації творів Чарльза Дарвіна.
5. Параграф 21 „Уставу Бахмацької бібліотеки”.
6. Така вимога містилася у Височайше (тобто Російським імператором) затверджених 5 січня 1884 року „Правилах щодо відкриття й утримання громадських бібліотек й кабінетів для читання”.