Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
"Ждіть, вони прийдуть..."
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 16 грудня 2011, 20:17
«Батьки й матері прощалися з дітьми, чоловіки з жінками, брати з сестрами, любов з любов’ю, надія з надією, прощалось нездійсненне заміжжя, несуджене материнство».
О.Довженко
„Порадник” продовжує свій проект „Спогади бахмачан про війну”.
Марія Федосіївна Романенко вчителювала у Фастовецькій школі, нині – на заслуженому відпочинку. І постійно збирала спогади земляків, повіряла їхні долі та свої думки паперу. Ось одна з них – доля простої сільської жінки, яка живе поряд з нами і якій ми маємо вклонитися. Уклонитися всьому їхньому поколінню за те, що зберегли для нас, підняли з руїн наш край.
На початку вересня 1941 року німецькі війська зайняли Глухів, Бахмач, а вже 15 вересня вороже кільце навколо радянських військ замкнулося. 500тисяч радянських бійців потрапили в оточення. Прилуки захоплені гітлерівцями.
Не оминула гірка доля й село Фастівці. Гнані шаленою силою ворогів, оточені в кільце, скрізь гинули червоноармійці. У школу привезли поранених, яких відступаючі залишили, їх доглядали місцеві жителі. Багато з них померло, і поховали в Братській могилі в центрі села.
Хазяйнують німецькі прихвості, зрадники. Мадяри розстрілюють цілі сім’ї. Декого везуть у Плиски і там їх чекає смерть, інших - у Бахмач, а там - живими в яму. Сполохались люди. Одні подалися в партизани, інші - по селах до родичів.
Почали вивозити в Німеччину на каторгу. Серед молоді і наша героїня – КЕДА КЛАВДІЯ ФЕДОРІВНА.
Заболіло материнське серце за своєю кровиночкою: „Мені ж їх четверо малими залишив Федір, - плакала Марфа Павлівна. - Я ж їх виростила, виколихала. А Клава - старшенька, помічниця моя. Відведи, Господи, руку смерті від моєї дочки”.
Як рослини гинуть без води від спекотного сонця, так і материнське серце в’яне від туги за дітьми, біліють коси, гасне зір.
Німеччина. Чужина.
«Працювали вантажниками на військовому заводі, - розповідає Клавдія Федорівна. - Жили в бараці, спали на нарах. Було дуже тяжко. Неволя. Чужа сторона. Грузили у вагони ящики із снарядами. Здоровіші робили, а ослаблених відправляли в крематорій. Кожного дня смерті дожидали.
Та ось дочекались - наближалася довгождана Перемога.
Нас забили в бараці й хотіли спалити. Визволили американські війська і передали Радянській Армії.
Повертаючись додому, ми бачили руїни міст і спалені села, поля, зриті бомбами та снарядами, окопами, безліч трупів і зброї, обпалені танки й розбиті машини.
Ось і Бахмач. Станція спалена, місто зруйновано. Добрались до Більмачівки. А тут нас зустріли. Нарешті - Фастівці!
У хаті вже зібралось багато жінок. Переступила поріг, а вони засипали запитаннями:”Чи бачила мого Степана? Івана? Василя?..”
Стримуючи хвилювання і біль у серці, Клавдія Федорівна сказала: «Не плачте, жіночки. Дорога важка й далека. Ждіть. Вони прийдуть...»
Ще не відголосили по загиблих, й рани на живих ще нили на негоду, й спогади, як хвилі, перекочувалися старим полем, і картини боїв не давали спати спокійно... Але треба було жити, відбудовувати, ростити хліб.
Вийшли в поле сіяти. Незвичайною була сівба. Війна пожерла багату колгоспну техніку. Орали волами, коровами. Сіяли дідівським способом - із щедрих хліборобських рук. Сіяли інваліди, жінки, діди й підлітки. І знов підняли країну, заколосили поля хлібами, омивши їх удовиними сльозами...
66 років відділяє нас від того часу, часу смерті й боротьби, часу нашої Перемоги.
87-ий рік нашій героїні.
«54 роки пропрацювала на фермах, - розповідає Клавдія Федорівна. - Виростила дочку Віру, а вона - двох синів, оженила, онуків дождала. А оце із Прилук приїхала мене доглядати, дай їй Бог здоров’я».
Многії Вам літа, Клавдіє Федорівно. Пройшли Ви тяжкий і тернистий шлях життя. Низький уклін Вашим рокам і Вашим натрудженим рукам!
Марія Романенко, с.Фастівці
Детальніше...