Соціалістична Центральна Рада, не довіряючи генералу П.Скоропадському, командиру Першого українського корпусу, розпускає цей корпус, бо голова уряду, Генерального Секретаріату, В.Винниченко, втім як і М.Грушевський, вважає, що Україні армія не потрібна.

Наступив січень 1918 року. Війська Муравйова ведуть наступ на Київ. Бій під Крутами. Обороняти столицю практично нікому. Після майже тижневого артилерійського обстрілу міста і наступу військ Муравйова нечисленні підрозділи, що обороняли столицю, залишають її. Тим часом делегація уряду Центральної Ради підписує в Бресті мирний договір із державами Четверного союзу і за-прошує в Україну, для допомоги у вигнанні більшовиків, війська Німеччини і Австро-Угорщини. Та вже через кілька тижнів ті війська із союзників перетворилися на окупантів. Навалу військ Муравйова генерал Греків перечікує в своєму маєтку, разом із родиною.

У березні 1918 року повертається до Києва, де його призначають заступником військового міністра О.Жуківського. Про цей період свого життя генерал пізніше напише: „Мені випало щастя вести технічне відбудовування української армії і всього складного апарату військового міністерства, бо військовий міністр О.Т.Жуківський взяв на себе полі-тичну частину роботи міністерства і представництво його в Центральній Раді (він належав до партії соці-алістів-революціонерів, що була на чолі виконавчої влади в той час). З великою вдячністю і глибокою повагою можу згадати всіх моїх співро-бітників з усіх відділів величезного військового тіла. Здоровий будівничий настрій захопив усіх і справа йшла з кожним днем виразно вперед. У нас можна було почати органі-зацію кадрів 8-ми територіальних корпусів в усіх колишніх губерніях і кадрів окремої дивізії для Таврії (для тієї частини її, що була на північ від Перекопу, бо в Криму була Татарська республіка). У повітах готувались до першого набору. Всі центральні апарати міністерства були організовані. Почали працювати військові школи. Проведено було реєстрацію військового майна, що залишилося від колишніх російських армій.”

Проте всі ці плани так і не були здійснені. 29 квітня 1918 року в Києві стався, при підтримці німців, державний переворот. До влади прийшов генерал П.П.Скоропадський, проголошений гетьманом України. Гетьман мав свої плани створення збройних сил України, які повинні були складатись з трьох родів військ: сухопутних, морських і військово-повітряних. Але і ці плани не були здійснені. Командуючий німецькими військами в Україні генерал-фельдмаршал Г.Айхгорн видав накази про негайний засів ланів та запровадження німецьких військово-польових судів на території „дружньої” держави, що було розцінено урядом Центральної Ради як втручання у внутрішні справи країни. Із протестами проти окупаційного режиму виступили ряд політичних партій та державних установ. Цей конфлікт врешті привів до державного перевороту.

Лідери російських лівих есерів, намагаючись зірвати умови Брестського миру, підготували замах на генерал-фельдмаршала Г.Айхгорна і німецького посла в Москві графа Мірбаха. 30 серпня 1918 року Г.Айхгорна було вбито в Києві есером Б.Донським. І хоча впливові українські політичні партії висловили співчуття з приводу загибелі та засудили терористичний акт, однак німці почали ставитись надзвичайно підозріло до будь-яких планів створення сильної української армії і не допустили до цього. Тим часом проти влади гетьмана склалась сильна опозиція, очолювана Національною Радою (С.Петлюра, В.Винниченко та інші), яка підняла повстання проти його уряду. Боротьба тривала близько місяця і нарешті війська тільки-но створеної Директорії УНР зайняли Київ. Гетьман П.Скоропадський з німцями відбув до Німеччини, де в цей час саме розпочалася революція.

О.Греків із П.Скоропадським, який йому не довіряв і звільнив з армії, не співробітничав. Більше того, в часи Гетьманату він намагався створити з офіцерів-українців підпільну органі-зацію „Батьківщина”, а з початком антигетьманського повстання перейшов на його бік. Тож і не дивно, що уже 1-го січня 1919 року призначають військовим міністром УНР. На цьому посту він перебував недовго - до 12 лютого, однак „розвернутись” генералу практично не дали. Новоспеченого міністра призначають Головою делегації і направляють до Одеси для переговорів із керівництвом французьких окупаційних військ, які там висадились, про надання військової допомоги уряду Директорії. Переговори закінчилися практично безрезультатно, бо держави Антанти зробили ставку на відновлення „единой и неделимой” Росії й підтримали генерала Денікіна.

Тим часом у Києві почали поширюватись провокаційні чутки про підписання О.Грековим кабальної угоди з державами Антанти, про можливість його призначення на пост голови держави і т.п. У місті з’являються листівки, поширювані більшовиками з цими обвинуваченнями. Директорія публічно навіть оголосила ті листівки фальшивкою, однак насіння недовіри вже було посіяно. Масла у вогонь підлив виступ самого військового міністра на відкритті Трудового конгресу. О.Греків відверто критикував втручання політиків, тих же С.Петлюри і В.Винниченка, у військові справи, в яких вони були абсолютно некомпетентними (перший був літературним критиком, а другий письменником), та соціальні експерименти, що приводило до безладдя як в армії, так і в державі. Наприкінці свого виступу О.Греків заявив: „Якщо ми не втримаємо Київ, то ми не втримаємо і свою державу, і ніхто тоді не буде з нами рахуватись”.

Після цього виступу С.Петлюра викликав до себе міністра і заявив, що він, мовляв, виступив не як військовий міністр, а як глава держави. Отже, провокаційні чутки, амбіції і політичні інтриги подіяли - глава Директорії приніс інтереси загальної справи в угоду власним. Було зрозуміло, що в таких умовах генерал на посту міністра довго не утримається. І дійсно - 12 лютого йому довелось піти у відставку. А ще 6 лютого більшовики вступили в Київ. І ось тільки тоді перелякані члени Директорії та Трудового конгресу пішли на призначення О.Грекова Наказним отаманом, тобто Головнокомандуючим армії.

Генерал-хорунжий із ентузіазмом береться за виконання нових обов’язків: здійснює реорганізацію армії на основі мобілізаційної системи. Скасовує такі військові одиниці, як дивізія і полк. Головними ж військовими з’єднаннями стають корпус (кіш) та бригада (загін), яка складається з батальйонів (куренів). Генерал успішно зупиняє відступ армії УНР, зміцнює Бердичів і Житомир, підтягує туди свіжі сили. Деякі полі-тичні сили в столиці підтримують заходи О.Грекова, що в поєднанні з чутками про встановлення диктатури Грекова-Петлюри викликає особливе занепокоєння в керівництві Директорії і ... його несподівано усувають від командування армією.

Далі буде

Б.Киричок, краєзнавець,
смт.Дмитрівка