Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Полковник Чернігівський Мартин Небаба
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 01 червня 2012, 15:37
Центром оборони гетьман обрав Білу Церкву. За зовсім короткий час тут під його прапорами стояла вже понад 50 тисячна армія. Головним завданням для себе він вважав на цей момент недопущення з’єднання польських військ, що наступали із заходу з литовськими військами, що наступали з півночі під командуванням гетьмана Януша Радзивілла.
Проти литовського війська виступив чернігівський полковник Мартин Небаба, який разом з Ніжинським полковником Прокопом Шумейком в основному керували обороною півночі України. Влітку 1651 року Чернігівський полк під командуванням М.Небаби взяв в облогу Гомель, але в наслідок наступу значних сил противника змушений був зняти облогу і відступити.
Вступив в бій з польсько-литовськими військами під Ріпками поблизу Лоєва (тепер це місто в Гомельській області Білорусі) і проявив в тому бою надзвичайну хоробрість. Був поранений в праву руку і, відбиваючись лівою, поліг лицарською смертю 6 липня 1651 року. Я.Радзивілл, вражений його мужністю, наказав поховати його з почестями і навіть, як говорять перекази, насипати на його могилі високу могилу.
На черзі був Чернігів. Однак тут литовському князю доля не захотіла усміхнутись ще раз. Не зумівши взяти сильно укріплений Чернігів, литовський гетьман вирушив на Київ. У місті не виявилося воєначальника, рівного М.Небабі, і київський патриціат, разом з вищим духовенством, відкрили перед Я.Радзивіллом міські брами. Втім це не допомогло, місто пограбували і підпалили. Найбільше постраждав Поділ, який вигорів майже повністю. Об’єднана польсько-литовська армія рушила на Білу Церкву.
Таким чином Київ, „столечний город України”, як його інколи називав Б.Хмельницький, опинився в руках ворога, в тилу козацького війська, очолюваного гетьманом, що створювало для нього, здавалось, би катастрофічне становище. Однак і з цього становища, гетьман знайшов вихід.
Польські і литовські війська, що об’єдналися і рушили на Білу Церкву з наміром оволодіти нею, досягти поставленої перед ними мети не змогли. Всі зусилля об’єднаного війська взяти місто розбивалися перед зростаючим опором козацького війська, очолюваного Б.Хмельницьким. М.Потоцький про ці бої доповідав королю: „Здобути їх табір було неможливо”. До того ж виснаженими були і поляки. Крім бойових втрат, у польському таборі поширилися різні хвороби, що масово косили людей. Від них помер і князь Ярема Вишневецький, великий польський магнат, князь-ренегат, зрадник і ворог рідного народу.
В цих обставинах польське командування вирішило розпочати переговори про перемир’я. Пропозиція ця була прийнята і козацькою старшиною та Б.Хмельницьким, в розрахунку на виграш часу для організації сил для подальшої боротьби. Перемир’я було необхідне також для зміцнення внутрішнього становища на Україні та для з’ясування питання , як саме складуться відносини між Україною і Кримом.
18 вересня 1651 року було укладено Білоцерківський мир. Поляки намагались усунути від влади Б.Хмельницького, обмежити реєстр до 6-8 тисяч, змусити сплатити контрибуцію та ін. Домогтися цього поляки не змогли, однак умови миру були важкими і обтяжливими. Реєстр було обмежено 20 тисячами козаків, територію скоротили до кордонів Київського воєводства тощо. Цей договір не був затверджений польським Сеймом і після роз-грому польської армії під Батогом 22-23травня 1652 року втратив своє значення. У тому бою загинув в числі інших вищих офіцерів і польський головнокомандуючий гетьман Калиновський. Українські війська знову зайняли всю давню територію по „лінії” Зборівського миру.
До честі наших далеких предків, що брали участь в українській революції середини 17 століття, варто нагадати їх нащадкам, що козаки і старшини Красноколяденської сотні Прилуцького полку (а це південь сучасного Бахмаць-кого району) уславилися в боях під Зборовом, Берестечком, а згодом і під Жванцем та в інших вікопомних подіях того вже далекого, але незабутнього і славного часу. Хто сумнівається, хай загляне в списки (реєстр) цієї славної сотні – Інтернет до ваших послуг.
Очолювали козацьке військо, а згодом і Гетьманщину, зазвичай вихідці з козацького стану, в якійсь мірі також і вихідці з шляхти та селянства. Винятком з цього правила були хіба що міщани, тільки в виняткових випадках, як чернігівський Мартин Небаба, ніжинський Іван Золотаренко та деякі інші колишні міщани. Однак саме Б.Хмельницький мав незаперечний авторитет в суспільстві і практично необмежену владу. Столицею Козацької держави він зробив Чигирин, хоча і далі вважав Київ також столичним містом, називаючи його „місто наше столечноє”.
Основна увага М.Небаби на непростій посаді Чернігівського полковника, звичайно ж, була прикута до справ військових, боротьба йшла не на життя, а на смерть. І все ж полковник знаходив час і для справ чисто мирних, пов’язаних з укріпленням економіки міста і полку, добробуту громадян, про що свідчить, до речі, і запровадження ним нової посади, чи, як тоді говорили і писали, призначив на уряд полкового підскарбія (заступника з економічних питань) Я.Федоренка, вихідця з тієї ж Борзни.
Про увагу полковника до зміцнення економіки полку, який він очолював, свідчить ряд його розпоряджень, повідомлення про яких збереглися в документах того часу. Так, у березні 1650 року М.Небаба „вед луг упадку мещан черніговских”, надав місту млини білоуський, горілий, рижиківський, грицьків і попівський.
Полковник М.Небаба дбав також про збільшення державних прибутків „скарбу військового”, тобто полкового бюджету, перебравши для цього надходження від різних сільськогосподарських промислів: млинів, винокурень, корчмів, лісових „буд.” та інших підприємств. Існують повідомлення про організацію продажу поташу з буд. у Борзнянському, згодом у Ніжинському полку. За дорученням М.Небаби цю справу вели у Борзні наказний полковник П.Забіла та сотник Левон, полковий підскарбій Я.Федоров, у Погарі – сотник Павло Шох і писар І.Красковський, у Почепі – сотник К.Прокопович, спеці-ально посланий полковником для продажу поташу. Чернігівська полкова старшина через своїх представників надавала купцям „купчі листи” з підписами і печатками.
Драматично склалася доля родини полковника Мартина Небаби. Родичів і добрих знайомих в Чернігові вдова з двома синами не мали. Обтяжена негараздами, вона з вдячністю прийняла освідчення шаповалівського сотника С.Курбацького, який запропонував вдові руку і серце, і вийшла за нього заміж. Сотник був прихильником гетьмана І.Виговського, і після його відходу з Лівобережжя „крамольну” родину в травні 1659 року московські „союзники” арештували і відправили з Борзни до Московської держави, в Путивль. Втім заслання тривало недовго, через кілька місяців бранців відпустили додому.
Символічні ворота перед бідою жінці довелось відкривати вдруге: сотник захворів і помер, і вона овдовіла вдруге. Наступили тяжкі часи для прибитої горем сім’ї. Однак, як це інколи буває в житті, допомога прийшла з несподіваного боку, гетьман І. Брюховецький зглянувся над нещасними і видав два охоронні універсали (укази). Змужнівши, Андрій Небаба посів уряд (тобто зайняв посаду) Шаповалівського сотника, а його брат, Остап Мартинович став „знатним військовим товаришем”, тобто старшиною (офіцером) для особливих доручень.
У сучасному суспільстві, втім як і в радянські часи, ім’я Чернігівського полковника широко відоме. Неодноразово переконувався в цьому, особисто відвідуючи в різні часи Чернігів, Ріпки, Ніжин, Борзну та інші міста і села області. Однак практично ніде не знайшов ознак ушанування цього славного імені в назвах матеріальних об’єктів – вулиць, населених пунктів, монетах, поштових марках тощо. Гріх забувати імена таких щирих патріотів і визначних полководців нашого народу, як Мартин Небаба!
Втім в останній момент знайомі краєзнавці підказали, ще не все так погано, як мені здавалося. Виявляється, ще в 2007 році в Ріпках зробили заявку на встановлення пам’ятника славному полковнику. Свідченням тому є валун в місцевому парку з укріпленою на ньому пам’ятною кам’яною ж табличкою з таким текстом: „На цьому місці буде встановлено пам’ятник козацькому полковнику Мартину Небабі, соратнику Богдана Хмельницького”. Десь зустрічав і пропозицію назвати одну з прикордонних застав на півночі країни іменем славного полковника.
Добрі і благородні наміри! Дай Боже, щоб пам’ятник М.Небабі постав в реальності. Бо ж невипадково говорять: ”Добрими намірами вимощена дорога в пекло...” Пригадалось... На початку 50-х років минулого століття навчався в Харкові. Дорога з університету до гуртожитку пролягала через „найбільшу в Європі площу ім.Дзержинського”(тепер це площа Свободи), майже в центрі якої, ближче до грандіозних модерністських споруд Держплану і Держпрому, якраз проти останнього, лежав величезний гранітний камінь з укріпленою на ньому табличкою, яка сповіщала, що „на цьому місці буде споруджено пам’ятник на честь 300-річчя заснування Харкова”.
Не спорудили. Стоїть сьогодні на тому місці пам’ятник вождю світового пролетаріату і хвилює жителів мегаполісу. Передумали тоді батьки славного міста Харкова будувати пам’ятник засновникам міста - козакам. Будемо сподіватись, що ріпкинські очільники серйозніше віднесуться до свого, звичайно ж, благородного, наміру та взятого на себе зобов’язання...
Борис Киричок
Детальніше...