Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Бахмаччина під час Визвольної війни
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 08 червня 2012, 20:35
Мартин Небаба загинув на початку Української революції середини ХVII століття чи, як ще називають ці драматичні події, Визвольної війни 1648-1657рр. Ці події привели до великих змін у житті країни, в її соціальному складі, у складі населення сіл і особливо міст. Варто поглянути на них із точки зору динаміки розвитку економіки нашої малої батьківщини. Бахмаччина з самого початку революції опинилася в епіцентрі подій, узагалі Лівобережжя стало економічною базою та головним людським резервом ведення Визвольної війни.
Основні прибутки старшина та заможні верстви населення отримували від сільського господарства та різних промислів: млинарства, варіння меду і горілки, випалювання по лісах попелу(поташу), який експортували в Гданськ, ремесла і торгівлі тощо. Перед початком повстання, у 1646 році, міста ділилися на два основні типи – із землеробським та ремісничим і торговим характером виробництва. Про Бахмач та «Бахмачівський повіт» в одному з документів згадується, що в них торгових і промислових та ремісничих людей немає.
Утім міст, в яких розвивалось тільки землеробство, було небагато. Більшість з них мали розвинуті ремесло і торгівлю, хоча і землеробство становило помітний відсоток. Так, у Батурині на 365 міщан було 75 „пашенних” та 36 ремісників і 90 купців, у Конотопі на 474 міщанина було 102 „пашенних”, 24 ремісники і 26 купців, у Борзні з 257 міщан було 63 ремісники і 8 купців, у Ніжині працювало 188 ремісників і діяли 40 купців. Центрами торгівлі були Нові Млини (де зосередилось 49% купців із числа міщан), Батурин (24%).
У роки війни міста стали центрами значного скупчення населення, а отже, і розвитку господарського життя. Так, 1654 року в Бахмачі налічувалось 873 будинки або двори, у Батурині 710 дворів, у Конотопі – 684, у Мені – 859. У цих списках 1654 року, на жаль, відсутні відомості про кількість населення в Києві, Чернігові, Ніжині та ряді інших міст. Прийнято вважати, що в одному будинку проживало шість жителів. При обчисленні населення, з опорою на кількість дворів у містах, слід враховувати, що в цих списках ішлося головним чином про самостійних, здебільшого заможних господарів чи власників будинків.
Унаслідок війни в складі населення міст сталися важливі зміни, частина міщан перейшла до війська, тобто перетворилась на козаків. Розподіл міського населення в нашому краї, згідно з переписом 1654 року, характеризується такими цифрами: Бахмач – 405 козаків і 468 міщан, Батурин – 436 і 274, Борзна - 197 і 351, Конотоп – 327 козаків і 256 міщан. Отже, у складі населення міст сталися величезні зміни, козаками стала в деяких районах половина населення, а в інших -навіть 60-80 відсотків.
Особливістю тогочасної влади було те, що обидві групи населення міст, козаки і міщани, управлялися по- різному. Міщани підлягали владі війта з бурмистрами, козаки в менших містах підлягали владі отамана, а в більших – сотника або полковника.
У великих містах ремесло було зосереджено в цехах, які мали свої статути, в яких обумовлювалося, що „ захожі і безцехові, без відома цехмістрів і інших братів, не мають робити ні в місті, ні за містом, ні по селах під заповіддю (пеня, штраф) 10 злотих”. У Ніжині в 1666 році працював ковальський цех, в якому було 25 майстрів, а саме: ковалі, пушкарі, шабельники, дзвінник. Просто вражає вузька спеціалізація ремесла. Так, в Острі згадуються різники, перепічаї, пивовари, винники, солодовники, шинкарі, кожем’яки, гарбарі, кушніри, шаповали, лимарі, шевці, теслі, бондарі, дігтярі, ковалі, шабельники, слюсарі, золотарі тощо. В інших містах згадуються десятки і сотні інших ремісничих професій та людей вільних фахів - цирульників, музик, малярів або богомазів тощо.
Проте в ході війни у малих містах і містечках цехового статуту вже так суворо, як раніше, не дотримувались. Війна, руйнуючи попередні установи, послабила і цеховий регламент, і ремісники дістали можливість вільно займатись своїми промислами. У козацькій державі виникли і розвинулись ремесла, пов’язані з виробництвом зброї, пороху та інших воєнних матеріалів. Млинарство, як і раніше, по праву займало одне з головних місць в міських промислах. Так, Батурин за кількістю млинів посідав у державі третє місце після Києва (17 млинів) і Переяслава (21), маючи 12 млинів, із яких 5 належали козакам, а 7 – міщанам.
Торгівля в ці роки перейшла до рук міщанства та козацтва. Змінилися і торгові шляхи, що сприяло зміцненню торгового потенціалу Війська запорізького, тобто Козацької держави.
Наведені матеріали про економіку Батурина, кількість і склад його населення недвозначно говорять, що місто, яке було центром сотні з 1625 року, яке користувалося магдебурзьким правом і управлялося магістратом з 1648 року, зовсім не випадково стало в 1669 році гетьманською столицею.
Борис Киричок, смт. Дмитрівка
Від редакції. Тлумачення деяких назв:
за словником Б.Грінченка, гарбарь – скорняк, кожевенник;
шаповал – шерстобой, войлочник;
лимарь – шорник (шорник – майстер із виготовлення кінської упряжі - ред.);
дігтяр – дегтярник (від слова „дьоготь”– ред.);
перепічай – не знайдено, гадаємо, що походить від слова «перепічка», тобто це пекарське ремесло.
Детальніше...