Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Ісаак Мазепа – голова Ради Народних Міністрів
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 липня 2012, 17:24
Прізвище це в Україні здається не дуже поширеним, та варто придивитись - і тут же побачиш, що не таке уже й рідкісне, адже відоме в багатьох історичних актах та в різних куточках країни. Люди, що його носили чи носять, посідали й посідають в суспільному житті найрізноманітніші посади - від звичайних громадян і до глави держави чи посадовців найвищого рівня.Особливо славиться в цьому сенсі наша Чернігівська земля, на якій жили і діяли гетьман Іван Степанович Мазепа і голова уряду УНР Ісаак Мазепа, міністр кінематографії УРСР Іван Мазепа і мій добрий знайомий, пенсіонер Петро Григорович Мазепа, та десятки і сотні інших достойних людей. Якщо ж пригадати, що серед цього поважного товариства можна побачити ще не одного гетьмана чи міністра, хоч і з іншим прізвищем, то чернігівці взагалі можуть ходити з високо піднятою головою. Це, звичайно, жарт, але про Ісаака варто поговорити серйозно, його непроста доля заслуговує на те.
Народився він 16 серпня 1884 року в селі Костобобр Новгород-Сіверського повіту в родині міщанина з козацьким корінням. Давню назву села в наші дні зберегла тільки невелика залізнична станція в кількох кілометрах від села, яке тепер зветься Костобобрів і відноситься до Семенівського району. Неподалік від Костобоброва лежить невелике село Чайкіне, в якому народився майбутній другий Президент України, а в Костобоброві закінчив середню школу. Уже будучи президентом, Леонід Кучма збудував у 1997 році в Костобоброві Свято-Данилівську церкву. Походить з Костобоброва і батько відомої російської журналістки А.Політковської Семен Мазепа, із тієї самої гілки роду Мазеп, що й Ісаак Прохорович.
Сім’я була велика, і хоч батько відзначався неабияким господарським хистом, здоров’ям і любов’ю до праці, багатодітній сім’ї жилося важко. Родову справу, землеробство, успадкував старший брат Карпо; молодший, Каленик, ще перед Першою світовою війною емігрував до Америки; ще один, як і Ісаак, отримав освіту і став юристом. Потрібен був посаг і для молодших сестер. І все ж батько, хоч і тяжко трудився, подолав у житті 80-літній рубіж.
Початкову освіту Ісаак здобув вдома та в школі рідного села, а потім навчався в Новгород-Сіверській духовній школі, після закінчення якої вступив, за наполяганням батька, який хотів бачити його священиком, до Чернігівської духовної семінарії. Проживав він, разом з іншими школярами, на приватній квартирі, яку винаймав батько. На харчі, за які також платив батько, хазяїн того помешкання не скупився, а от на освітленні економив, дозволяючи в довгі зимові вечори користуватись тільки мізерним каганцем. Із часом через ту „економію” у хлопця розвинулась короткозорість, і він був змушений все життя користуватись окулярами.
Навчався малий Ісаак добре, вважався другим учнем у школі, особливо успішно давались йому іноземні мови. Земляк Олекса Грищенко, що з часом став художником, а з 1918 року жив на еміграції у Франції, згадував про примітний випадок, що трапився з І.Мазепою під час його вступу до Духовної школи. Інспектор запитав хлопця, чи той випадково не родич гетьману Мазепі. І отримав чітку відповідь, яка засвідчила, що хлопець виховувався в патріотичній сім’ї і добре знає історію краю: „Вибачте, Ви помиляєтесь, гетьман Мазепа не мав нащадків”.
Втім товариші по школі докучали хлопцеві з тим „крамольним” прізвищем і це якоюсь мірою вплинуло на становлення його характеру. В його характері і поведінці були помітні політична стриманість, замкненість, певного роду недовіра. Той же О.Грищенко підкреслював: „Не любив він того, що зветься – розкривати душу”.
Нарешті навчання в Духовній школі підходить до завершення і обдарований випускник легко вступає до Чернігівської духовної семінарії. Молодий студент серйозно ставиться до навчання, все більше покладаючись на самостійне здобування знань. У центрі його уваги перебувають соціальні проблеми, твори політичного і еконо-мічного змісту. Він ґрунтовно вивчає праці К.Маркса, Ф.Енгельса, К.Каутського, здобуває серед семінаристів прізвисько соціал-демократа. Вивчає також твори вітчизняних економістів і політичних діячів.
І ось результат: приходить розуміння, що Україна для Росії – „дійна корова”, і необхідно боротись за її економічну і політичну самостійність, що духовний сан йому не підходить, і він вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), і скоро висунувся в число її лідерів.
У 1904-1910 рр. навчався на факультеті природничих наук в Санкт- Петербурзькому імператорському університеті. Був активним членом Української студентської громади. І хоч за навчання в університеті платило благодійне Товариство допомоги студентам з України, того не вистачало на прожиття і І.Мазепа змушений був давати уроки гімназистам із заможних сімей і з того жив.
У роки навчання в Петербурзі знайомиться із студенткою Медичного інституту, дівчиною з Поділля Наталією Сингалевич, дочкою священика, і одружується з нею. Після закінчення університету Міністерство хліборобства направляє його в складі групи випускників до Австрії, Німеччини, Данії і Швеції для ознайомлення із станом сільського господарства в цих країнах.
Повернувшись з відрядження, І.Мазепа в 1912-1914 рр. працює при Нижньоновгородському губернському земстві. Тільки з початком Першої світової війни він разом з родиною перебирається на Україну. Поселяється на Катеринославщині (тепер Дніпропетровщина). Усі ці роки зайнятий і нелегальною пар- тійною роботою, маючи постійні проблеми з поліцією.
У Катеринославській губернії стає активним земським діячем. Після Лютневої революції його обирають членом Катеринославської міської думи та ради робітничих і селянських депутатів. У 1918 році очолював губернську революційну раду. У травні-листопаді 1918 року, в часи Української Держави, працював співредактором газети „Наша справа”. У ці ж місяці був арештований гетьманською Державною вартою (поліцією), але незабаром був звільнений з ув’язнення. У січні 1919 року був обраний депутатом Трудового конгресу України. У квітні того ж року був призначений міністром внутрішніх справ УНР в уряді Б.Мартоса.
У 1917-1919 рр. разом з В.Винниченком видавали в Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському щоденну „Робітничу газету”. В часи правління Центральної Ради УСДРП несла на собі основний тягар виконавчої влади. У земельному питанні займала помірковані позиції і скоро втратила підтримку більшості селян, які віддали свої симпатії соціалістам-революціонерам (есерам). У часи гетьманату І.Мазепа разом з партією перебували в опозиції і ввійшли до складу Українського національного союзу та взяли участь у підготовці повстання проти гетьмана і формуванні Директорії УНР.
27 серпня 1919 у Кам’янці-Подільському було проведено реоргані- зацію Ради Народних Міністрів, яку очолив І.Мазепа. Він став головою Ради Народних Міністрів.
Із листопада 1919 року дипломатична місія УНР у Варшаві вела переговори з урядом Польщі про створення єдиного протибільшовицького фронту. 21 квітня 1920 року міністр закордонних справ УНР А.Лівицький і керівник польської делегації Я.Домбський підписали політичну і торгово-економічну конвенцію.
За умовами цього договору польський уряд визнавав незалежність Української Народної Республіки та директорію УНР, очолювану С.Петлюрою, як верховну владу в країні. Українсько-польський кордон встановлювався по лінії, що проходила вздовж річки Збруч, далі в північно-східному напрямку до Вишгородка, ще далі на схід від Здолбунова , вздовж східної межі Рівненського повіту до річки Прип’яті . Взамін Польща зобов’язувалася не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України, гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною Варшавського договору була військова конвенція, підписана того ж дня представниками українського та польського урядів, яка передбачала розгортання спільних військових дій на території України проти більшовицьких військ.
Ці умови, що означали офіційне визнання Українською Народною Республікою анексії Галичини, Західної Волині, Лемківщини, Підляшшя, Посяння, Холмщини і частини Полісся , привели до серйозних розходжень і розколу в середовищі української політичної еліти. Проти угоди рішуче виступив уряд ЗО ЗУНР в еміграції та практично все україн-ське населення окупованих Польщею українських земель.
Цей договір і сьогодні для багатьох залишається малозрозумілим і неприйнятним. Занадто вже дорогою ціною, втратою майже третини території, хотів здобути уряд УНР союзника в боротьбі з більшовиками. І прорахувався. Поляки ж керувалися в цій несподіваній угоді прагненням створення буферної східноукраїнської держави. І теж прорахувалися.
Отже, укладення цього договору спричинило глибоку кризу в політичних колах Української Народної Республіки, і уряд І.Мазепи склав свої повноваження. Нову і останню Раду Народних Міністрів очолив 26 травня 1920 року представник Української Партії Соціа-лістів-Федералістів В.Прокопович. У новому уряді Ісаак Мазепа став очільником Міністерства земельних справ.
Тим часом почалася і невдало закінчилась польсько-радянська війна, і Польща була змушена визнати Українську Радянську Соціалістичну Республіку і укласти з нею та РРФСР Ризький мирний договір 1921 року, тим самим практично ліквідувавши домовленості по Варшавському договору між УНР і Польщею. Кордон між Польщею і УРСР залишився по лінії річки Збруч.
З кінця 1920 і до 1948 року уряд Української Народної Республіки - Рада Народних Міністрів - продовжував існувати за кордоном. Ісаак Мазепа в 1948-1951 рр. виконував обов’язки голови уряду УНР в екзилі (у вигнанні). 14-15 березня 1992 року Президент УНР в екзилі М.Плав’юк , згідно з рішенням УНРади, передав Л.Кравчуку, всенародно обраному Президенту, Заяву, Грамоту, Президентську відзнаку (клейнод гетьмана І.С.Мазепи), президентську печатку і прапор. Після цього було зроблено заяву про припинення діяльності Державного Центру УНР в екзилі, у тому числі й уряду, що функціонували на основі рішення Трудового конгресу України від січня 1919 року.
Та повернемось у 20-ті роки.
Ісаак Мазепа, після повернення з походу і закінчення польсько-радянської війни, жив в еміграції у Львові , редагуючи там газету Україн- ської Соціал-Демократичної Робітничої Партії „Вільна Україна” та часопис „Соціалістична думка”. У 1923 році переїжджає до Чехословаччини, живе там до 1945 року, бере активну участь у громадському та полі-тичному житті української еміграції.
З 1927 року працює доцентом Української господарської академії в Подебрадах, де викладає луківництво та болотознавство, а також в Українському інституті соціології. Ректором Господарської академії в 1922-1925 рр. був, до речі, І.Шовгенів, батько Олени Теліги. У ці ж роки Іс.Мазепа був одним із лідерів „Закордонної делегації УСДРП”, створеної її членами, що опинились на еміграції, брав участь у багатьох міжнародних соціал-демократичних конференціях, захищаючи на них інтереси своєї батьківщини. Її друкованими органами були, як сказано вище: „Вільна Україна”, „Соціалістична думка” та „Соціаліст-демократ”.
Іс.Мазепа користувався великим авторитетом серед соціал-демократів Європи і неодноразово обирався членом Виконавчого Комітету Робітничого і Соціалістичного Інтерна- ціоналів. УСДРП не входила до складу уряду УНР в екзилі, однак ставилася до його діяльності лояльно. Після закінчення Другої світової війни УСДРП брала участь у створенні Української Національної Ради. У 1950 році вона об’єдналася з іншими партіями, що стояли на позиціях со-ціалізму, в Українську соціалістичну партію.
Друга світова війна наближалась до переможного кінця і в 1945 році Ісаак Прохорович перебирається на захід, до Німеччини. І тут його наздоганяє ще один удар долі - перед від’їздом, у Празі, під час нальоту американської авіації загинула його вірна дружина і двоє внуків. З 1946 року він працює професором Україн-ського технічного і господарського інституту в Мюнхені. На початку 1947 очолив Координаційний комітет по створенню єдиного центру політичного життя української діаспори. Підготовча комісія, очолювана І.Мазепою, провела роботу по реорганізації Державного Центру і створенню Української Національної Ради. 1-ша сесія УНРади відбулася 16-20 серпня 1948 року в Баварії, у місті Аугсбург.
У роботі сесії взяли участь такі представники громадських організацій і політичних партій, як Український національно-державний союз, Українське національно-демократичне об’єднання, Організація українських націоналістів(А.Мельника), Ук-раїнська революційно-демократична партія, Селянська спілка, Україн-ська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Організація українських націоналістів (С.Бандери). У роботі сесії взяли участь Іс.Мазепа, М.Стахів, С.Баран, В.Мудрий та інші визначні громадські і політичні діячі.
Мазепа став першим головою Виконавчого органу Української Національної Ради. У 1950 році він заснував Українську соціалістичну партію. Його перу належить ряд праць: „Більшовизм і окупація України”(1922р.), „Підстави нашого відродження”(1946р.), „Україна в огні і бурі революції” в 3-х томах та інші. Серед них і книга чисто наукового характеру про рослинний світ Карпатських гір –«Карпатські полонини».
Помер Ісаак Прохорович Мазепа 18 березня 1952 року в місті Аугсбург, федеральна земля Баварія в Німеччині, де й похований.
Борис Киричок, смт.Дмитрівка
Детальніше...