Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Він переправив розвідників через Сейм...
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 29 червня 2012, 19:00
Танцюра Євдокія Василівна – жителька села Обмачів, вчитель за фахом, та просто добра і чуйна людина. Через газету вона просить розповісти про свого рідного брата Танцюру Григорія Васильовича, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни. Світлу пам’ять про нього вона береже і сьогодні: у спогадах, листах з фронту та фотографіях.Народився Григорій Васильович влітку 1924р. в с. Обмачів в багатодітній сім’ї, де було 5 дівчат і 2 хлопці. Мама, Наталія Ігнатівна, та батько, Василь Трохимович, працювали у колгоспі. Сім’я жила бідно, але діти росли в любові та вже змалку були привчені до роботи. Григорій був добрим товаришем, мав багато друзів, яким повсякчас приходив на допомогу. Завжди там, де він, були жарти та сміх. Хлопець дуже любив читати книги, любив музику - грав на гітарі, гармошці, сопілці. Він залюбки виконував всіляку роботу, ніколи не сидів без діла. У школі Григорій вчився добре, без трійок. Закінчив 7 класів у рідному селі, а потім пішки ходив у Батуринську школу, щоб здобути середню освіту і вчитися далі. Та на заваді мрії стала війна.
На початку осені 1941 року село Обмачів було окуповане німецько-фашистськими військами. Під час боїв за визволення села у вересні 1943р. хлопець вночі, ризикуючи власним життям, допомагав радянським розвідникам перебратись через річку Сейм. Цього ж року, через десять днів після визволення Обмачева від німців, Григорія Васильовича було призвано до лав радянської армії і направлено до запасного мінометного полку. Він досить швидко опанував військову професію і вже після одного місяця навчань був призначений командиром мінометного взводу. Григорію присвоїли звання сержанта та відправили на фронт. Бойове хрещення прийняв він на Західній Україні в селі Охлопів.
Серед друзів–фронтовиків Григорій став душею компанії, розвеселяв грою на гармошці у тяжкі воєнні хвилини. А ще у короткі хвилини перепочинку юнак, як й інші солдати, писав листи своїм рідним. Один із них береже Євдокія Василівна і до сьогодні, перечитуючи знову і знову: "… Я буду мстить фашистам за их зверские злодеяния. Я отомщу за своего крестного Степана, которого замучили в плену в Германии. Я отомщу за своих друзей, павших в бою за освобождение своего Отечества, за вербовку насильственную в Германию, за наших ребят и девушек, томящихся в ярме фашистской Германии. За всё отомщу. Буду бить врага, пока мое серце будет биться!..."
Та, на жаль, до Дня Перемоги йому не судилося дожити. Про останні хвилини життя Григорія Васильовича рідні дізналися від його бойового товариша із села Пальчики, він розповів, що німець-снайпер влучив йому в груди. Це сталося у 1944р. в селі Охлопів Горохівського району Волинської області, де й був похований наш земляк. Згодом землю з його могили перенесли в м. Горохово, де на честь загиблих бійців було впорядковане братське кладовище. На гранітній плиті викарбували й прізвище Танцюри Г.В. Щороку 9 Травня туди приїжджають письменники, поети, рідні померлих, аби вшанувати пам’ять загиблих воїнів. У 1981 р. на могилу до Григорія Васильовича їздили його рідні.
Проходять роки, відлітають у вічність. Все далі в історію відходять події Великої Вітчизняної війни. 68 років Григорія Васильовича немає на цій землі, та пам’ять про нього живе в серцях рідних і близьких йому людей.
О.Мельник, науковий співробітник
НІКЗ “Гетьманська столиця”
Детальніше...