Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Удовина доля
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 29 червня 2012, 18:57
У 1942 році загинув на війні Ільченко Іван Петрович. Його дружина, Уляна Федотівна, залишилася сама із дітками. А їх було п’ятеро дівчаток: Надя, Віра, Марія, Галя, Ніна.
Старенька хатинка, маленькі діточки. Холод, голод. Цілий день на полі. Ввечері треба сходить до скирди за соломою, щоб протопити піч. Косили стерню, згрібали в купи і теж - на топливо. Картоплю на полі вибирали лопатами, гичку за собою у в’язочки в’язали і теж на топливо. Спочатку нею обкладали на зиму хату, утеплювали, а весною піч топили.
Варила мати дуже смачні нехитрі страви: квашу із калиною, гарбузяну кашу. Відварить цукровий буряк у великому чавунці, відцідить, а завтра - уже узвар з великими грушами, п’єш не нап’єшся.
Маленькі дівчатка гусей пасли, а більшенькі на городі сапували. Працьовиті всі були, як і мама. А зимою Уляна пряла на основу, а дівчатка - на потканнє. Із вечора до півночі прядка гуде. Із нового року мати вносить у хату верстат і тче полотно. Його багато треба - декілька довгих шматків. А потім із валу - рядна. А ще треба наткати рушників, ковдру, щоб укриватися, лижник. Настане весна, відбілить у долині шматки полотна, понашиває діткам одежі, на клоччі - валенчики. Усе вміла робити Уляна Федотівна і дітей виростила працьовитими.
Минули роки, дівчатка підростали, пішли працювати доярками на ферму. Мати - в ланці. Копієчку до копієчки складали, щоб побудувати нову хату.
Через 17 років від Дня Перемоги в центрі села на старому кладовищі посадили дерева і спорудили із цегли стіну, на якій розмістили чорні дошки. На них білою фарбою написані прізвища, ім’я та по батькові жителів села, які не повернулися з фронту. Пам’ятник встановили - солдат із автоматом у руках.
На свято Перемоги було відкриття обеліску. Зійшлися люди, лунали гучні промови ораторів. Потім всі розійшлися. Уляна Федотівна залишилася одна. Підійшла до солдата, доторкнулась рукою і прошепотіла: «Прийшов, мій суджений... Дочекалася».
М. Романенко, с.Фастовці
Марія Федосіївна Романенко 35 років пропрацювала у Фастовецькій школі. Збирала спогади односельчан про тяжкі воєнні роки. Вона пише:
«...Найбільш за все я поважала жіночок, які щоденно збиралися біля автобусної зупинки в центрі села, а потім ішли в колгосп ім. Мічуріна в городню. Я завжди їм довго дивилась услід. Мені здавалося, що з ними пішла й моя мати...»
Детальніше...