Прижившийся гость

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 26 липня 2013, 08:01

Час від часу з’являється нагода згадати про Кодакова. То потрапить у руки давнє фото, на котрому Олександр Костянтинович порається біля багаття, то заварений духмяний чай з м’ятою перенесе уяву до його хати-будиночка , де він пригощав цілющими трав’яними настоями. Тоді спливають у пам’яті наші розмови… Цей дивовижний чоловік умів, як ніхто інший, слухати, і сам був цікавим оповідачем. Майже у кожну відпустку два-три дні намагався провести в його оточенні. Привозив до нього синів і друзів оглянути сімейний музей Кодакових. Закоханість господаря в природу передавалась багатьом відвідувачам. Його вміння розповісти про мешканців річки тамтешніх заливних водойм, лісів і луків зачаровувало слухачів. Присутні завжди ставили запитання і до вмісту колекції мінералів, яку він зібрав у геологічних експедиціях у Сибіру, і про історію знахідок гарматних ядер петровських часів, до експонатів, що були предметами вжитку наших дідів-прадідів.

Окрема тема - його глибокі знання лікарських рослин. Багато хто, завдячуючи саме краєзнавцю, повернув власне здоров’я. Особисто мені з десяток разів довелось привозити до цілителя страждаючих від хвороб, і всім він допоміг. Олександр Костянтинович був безкорисним, відмовлявся від винагороди, хоч кожен з нас розумів, що заготівля трав і коріння, їх зберігання і приготування цілющих зборів – це і праця, і клопіт, і відповідальність.

Олександр Костянтинович жив для людей, і батуринці віддячили йому такою ж шаною. У колишньому селищі, тепер місті, вулиці, на котрій він мешкав, дали його ім’я.

Вряди-годи буваю у Батурині . Завжди згадую миттєвості нашого спілкування. Часто ловлю себе на думці, що старший товариш суттєво вплинув на формування мого світогляду. Тоді, коли багато з нас прагли прикрасити серванти дефіцитним кришталем, стіни і підлоги – килимами, книжкові полиці - підписними виданнями у дорогих золотистих обкладинках, він жив простим невибагливим життям. Але так приваблював своїми людськими якостями. У його хатинці завжди були гості.

Нагодою заговорити про краєзнавця з Батурина стало фото, на зворотньому боці якого позначені дати. Одна з них сумна - 13.07.1993. Двадцять літ немає з нами Олександра Костянтиновича. Згадалися слова , якось сказані ним над річкою біля багаття: «Когда умру, природа обо мне заплачет». Тоді не дуже повірив сказаному, але ж справді, тоді серед літа настала осіння погода зі звичною для жовтня мжичкою. Сонце виглянуло лише на короткий час, доки приставили небіжчика до останнього його пристановища…

І ось тепер, через двадцять літ після його смерті, знову дивуюсь. Адже стільки днів стояла аномальна спека. А тринадцятого липня прийшла прохолода і нарешті напоїв землю цілющою вологою довгоочікуваний дощ. Майже вірю, що це добра душа Олександра Костянтиновича, дяді Сані, як любив він себе називати, випросила у небесній канцелярії такий дорогий подарунок для всіх нас.

Олексій Пирог.

Користуючись нагодою даємо замальовку краєзнавця із ненадрукованої його книги „С блокнотом, ружьём и фотоапаратом”

Прижившийся гость

Оливковое дерево или маслина является типичным представителем далёкого жаркого юга. Мне даже в голову не приходило, что оно может оклиматизироваться где-либо в средней полосе нашей страны. Не довелось об этом ни читать, ни слышать.

В небольшом посёлке Мосты, в Батуринском районе, у одного старого колхозника увидел прекрасное высокое, ветвистое, толщиной у 20 сантиметров дерево маслины. Весною оно зацветает мелкими, жёлтыми, очень душистыми цветами. Бальзамический аромат далеко разноситься по ветру. Осенью на маслине бывает много зеленых плодов ягод. Так и висят на веточках засохшими всю зиму. Это деревцо колхозник привёз сажанцем, возвратившись из плена в первую империалистическую войну. То была, кажется, Австрия или Румыния.

Несмотря на зимние морозы, доходящие порой до минус 30 градусов, однажды даже до минус 41, маслина не погибла. В то время, как вымерзли в лесах лещина, отдельные дубы и ясени, в садах подмёрзли старые яблони, сливы и вишни, не говоря уже о теплолюбивых абрикосах и винограде.

Можно и нужно было бы вывести это чудесное деревцо для декоративных посадок в садах и парках, скверах и палисадниках.

Александр Кодаков.
Апрель 1956 год.

• < Попередня
• Наступна >