Шість грецьких міст-держав сперечались за честь називати Гомера своїм земляком, і це зрозуміло – великий античний поет-рапсод був близьким кожному грекові, був їхнім одноплемінником.

Коли ж людина називає себе українцем, а її вперто іменують “великим русским”, як, наприклад М.В. Гоголя чи К.Д. Ушинського, то тут щось не так. Або свідомо перекручують історичний факт, або просто привласнюють чуже.

Отже, про нашого великого земляка - справді великого українця, Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870). Видатного педагога, основоположника педагогічної науки в Російській імперії, палкого прихильника ідеї навчання дітей рідною мовою, процес виховання дитини для якого був процесом підготовки її до праці і життя, формування у неї почуття обов’язку перед своїм народом. К. Ушинський вважав і пропагував в таких своїх працях як “Людина, як предмет виховання”, “Рідне слово” (книга витримала в імперії 157 видань!!!) та інших, що школа і вчитель є головною ланкою у вихованні дітей.

 

Народився він в сім’ї дрібнопомісного дворянина з давнього козацько-старшинського роду, сім’я якого довгий час проживала в Новгород-Сіверську. Юний Костя навчався в тамтешній гімназії, про яку на все життя зберігав теплі спогади. Недавно в Сумському обласному архіві знайдено матеріали про те, що по чоловічій лінії, з діда-прадіда, предки К. Ушинського – на Слобожанщині, в Охтирському і Лебединському повітах.

Його мати походила з відомого українського старшинського роду Капністів і рано померла, залишивши 12-літнього сина напівсиротою. Через два роки після смерті дружини його батько, Дмитро Григорович Ушинський одружився вдруге, з Наталією Василівною Гербель, сестрою начальника Шосткинського порохового заводу, генерала В.В. Гербеля.

Саме тут, в інтелігентному колі сім’ї Гербелів та їх друзів, майбутній великий педагог познайомився з Надією Семенівною Дорошенко, своєю майбутньою дружиною і другом на все життя.

Цікавий історичний факт – Надія Семенівна і Наталія Миколаївна, дружина О.С. Пушкіна, походили з одного давнього козацько-старшинського роду Дорошенків, що дав Україні в XVII столітті двох гетьманів – Михайла і Петра. Та яких гетьманів!

З’єднались Костянтин Дмитрович і Надія Семенівна міцним і щасливим шлюбом в 1852 році. А 1858 року брати Надії Семенівни Єгор, Петро, Степан і Костянтин передали у власність сестри, засвідчивши це купчою, хутір Богданка. Хутір цей, Богданка (в народі – Дорошенків хутір), став справжніми пенатами (тобто домом) великого педагога.

 

 

Богданка стала тим заповідним куточком чернігівського Полісся, в якому Костянтин Дмитрович з натхненням працював, відпочиваючи від столичної суєти-суєт. Працював же він в Гатчинському сирітському інституті, а згодом - в Смольному інституті шляхетних дівчат викладачем, плануючи ще з 1868 року залишити Санкт-Петербург і жити на батьківщині в Богданці. Не судилось! Тут народжувались його кращі твори.

В Богданці пережив Костянтин Дмитрович найсвітліші і найнещасніші дні свого життя, в Богданці спіткало його і найчорніше горе – смерть в 1870 році сина Павла, який трагічно загинув на полюванні. Саме тому в одному з листів до приятеля-педагога К.Д. Ушинський писав: “Під цим ударом здоров’я моє остаточно зруйнувалось”.

В кінці грудня 1870 року Костянтин Дмитрович Ушинський поїхав до Одеси на лікування, де скоропостижно і помер. Через тиждень труну з його тілом, як він і заповідав, перевезли до Києва і поховали у Видубецькому монастирі.

В Богданці, за його заповітом, побудували школу для селянських дітей. Цей заповіт виконала його дочка Надія Костянтинівна, спорудивши на кошти сім’ї до 70-річчя від дня його народження, в 1894 році, цей навчальний заклад. Про цю подію газета “Киевское слово” 21.12.1895 року писала словами свого новгород-сіверського кореспондента: “У Дорошенковому хуторі Глухівського повіту за 15 верст від нашого міста, спадкоємці К.Д. Ушинського збудували торік прегарну народну школу. Будинок коштує не менше 10 тисяч крб.”

Утримувався будинок на кошти Н.К. Ушинської. Нащадки великого педагога живуть тепер за океаном – у США і Канаді, продовжують, як педагоги, справу свого великого предка. На батьківщині місця “дворянським” дітям не знайшлося...

В 1968 році в тій школі було відкрито кімнату-музей К.Д. Ушинського, встановлено перед нею пам’ятник-погруддя. Та незабаром школу закрили, закрили і музей, який, втім поновили в 1988 році.

З гіркотою пригадалася подібна ж історія з хутором Іванівським (с. Шевченкове нашого району), пенатами художника-академіка М.М. Ге (див. “Порадник” №26 від 29.06.2007 “Академік з хутора Іванівський”), де була і школа, і музей, і пам’ятник. Пам’ятник залишився, а села вже немає... Музей же працює в школі сусіднього Івангорода.

В 1974 році Міністерство зв’язку Союзу РСР випустило пам’ятну поштову марку, присвячену К.Д. Ушинському. В основі сюжету марки покладено портрет, зображений як ілюстрація до цього матеріалу (за малюнком художника М. Шевцова).

Укрпошта в 1999 році мала чудову нагоду вшанувати пам’ять К.Д. Ушинського, скориставшись 175-річчям від дня його народження. Забули. І вина за це лежить, в першу чергу, на новгород-сіверських і чернігівських чиновниках, бо ж Укрпошта формує свої плани випуску поштових марок і художніх конвертів, виходячи з пропозицій обласних дирекцій. В 1999 році випустили художній маркований конверт до 900-річчя Новгород-Сіверського князівства, яке минуло в 1997 році, ще один конверт, присвячений все тому ж Новгород-Сіверську, а от великого педагога... – не помітили. Йому від того ні холодно, ні жарко, а землякам – сором.

Не забути б і нам подати заявку на увіковічнення видатної архітектурної пам’ятки післявоєнних років – Бахмацького залізничного вокзалу*. Палац К. Розумовського зображали на конвертах вже з півдесятка разів, і це добре, а от на інше – фантазії не вистачає. А у нас є що вшановувати і показувати іншим, тим більше що марки і художні конверти розлітаються по всьому світу. Хай знають, що ми теж не ликом шиті.


* Про унікальність пам`ятки свідчила відповідна табличка на стіні вокзалу, котра зникла після реконструкції. Чому?