Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Школа вчора – держава сьогодні

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Газета завершила публікацію дослідження „Із історії шкіл району”, яке провів і підготував до друку Микола Терех - завідувач відділом „Цитадель „ Національного історико – культурного заповідника ”Гетьманська столиця”. Стаття викликала інтерес у багатьох читачів, свідчення чому – відгуки на неї. Найцікавіші пропонуватимемо на наших шпальтах. Першим на публікацію відреагував наш найдавніший передплатник Іван Степанович Заліський. Живе у Митченках, не один десяток років викладав фізику у Красненській школі. Тепер на заслуженому відпочинку, але шкільні проблеми залишаються ветеранові педагогічної ниви близькими ще й нині.


Познайомився зі школою 1 вересня 1947 року першокласником. У державі - неврожаї, голод, відбудова зруйнованого війною народного господарства. Село стогнало від непосильних податків та нав`язуваних державних позик. У тодішньому Батуринському районі (12 сіл) було три середні школи, у їх числі і Митченська, яка за тогочасними мірками мала досить міцну матеріальну базу. У школі діяла власна бухгалтерія, була вантажна автомашина, найбільше привертав увагу куточок живої природи (кролі, кури, гуси, індики, лисиця, морська свинка). До водокачки тулився округлий ставочок завширшки 5 м і глибиною 1 м із різноманітними мешканцями водоймищ. Щосуботи воду в басейні міняли, це робили старшокласники. Пам’ятаю пасіку на 17 вуликів, теплицю і навчально-дослідні ділянки. Це клапоть землі розміром 120х180 м. По периметру площі – бігова доріжка у формі еліпса. По великій і малій осях еліпса - доріжки шириною 3 м з лавами для відпочинку. Тут же у затінку виноградної лози розташовувалась альтанка. Усередині еліпса – ділянки розміром 4х1,5 м, на яких вирощували сільськогосподарські культури і лікарські рослини, і навіть коноплі, мак, рицину. З наркоманією знайомства тоді не було. Кожну ділянку обслуговували два учні 5-7 класів, за межами еліпса - малинник та квіти.


У селі діяли чотири колгоспи. Щоосені у сільському клубі проводили виставку досягнень сільськогосподарського виробництва. Були на виставці і експонати від школи, урожайність культур пришкільних ділянок у перерахунку на гектари виходила вищою, ніж у колгоспах. Але відмічали лише окремі культури, аби не принижувати колгоспне виробництво.


Альма-матер мала електрогенератор з пропеллером від літака, розташований над школою. Під час вітру вироблявся струм, який трьома дротами передавався до машинної зали, де підживлював батареї акумуляторів.


У газеті «Сільські вісті», на той час «Колгоспне село», друкувалась простора стаття «Митченська середня школа заллята електричним сяйвом». У 1947 році школу відвідала делегація на чолі з Міністром освіти Павлом Григоровичем Тичиною. У тому ж році вчителів школи запросили на конференцію в Чернігів.


Тодішній директор школи Микола Софронович Борисенко був генератором багатьох ідей. Планував спорудити водяний млин на річці Сейм.
Тогочасна освіта фінансувалась не по залишковому принципу.


Перший випуск Митченківської середньої школи відбувся 20 червня 1941 року. З 6 вересня 1941 року по 6 вересня 1943 року село було окуповане німцями. 1941-1942 навчальний заклад не діяв. У двоповерховому приміщенні школи котрийсь час розташовувався штаб генерала Гудеріана, командувача німецькою танковою армією.


1942-1943 навчальний рік розпочався 1 липня. Починаючи з другого класу, вивчалася німецька мова. Заняття відновили тільки початкові класи, відбувалися заняття у приміщеннях трьох церковно-приходських та одній земській школах.


Повністю відновилась наша середня школа після визволення восени 1943 року, і другий випуск відбувся в 1945 році.


Заняття завершувались 17 травня, а з 20 числа розпочинались випускні екзамени в сьомих і десятих класах, а у решти класів, починаючи з четвертого, – перевідні.


Четвертокласники здавали шість екзаменів, до іспитів педагоги ставились принципово - сім учнів нашого класу, наприклад, отримали незадовільні оцінки і були залишені на повторний курс. А як перейшли до п’ятого, то у нас з`явилось поповнення - семеро другорічників.


Другорічництво у той час було звичним явищем. Учень будь-якого класу у випадку трьох незадовільних оцінок залишався на повторний курс. Залишалися і школярі, які пропустили 45 і більше навчальних днів. Учнів з незадовільними оцінками з двох предметів зобов’язували продовжувати навчання на літніх канікулах, а у серпні вони здавали екзамени повторно. Траплялося й таке, що за неуспішність навіть виключали. Щороку 80-85 митченківців закінчували семирічку, а до восьмого класу (середня школа) вступало менше третини - 20-25 учнів. Діяв своєрідний «фільтр» - до восьмого приймали лише здібних до навчання. До 1954 року за науку у 8-10 класах платили по 150 крб. на рік у масштабах цін того часу (до 1961 року). У перші повоєнні роки в середній школі навчались парубки, демобілізовані із Червоної Армії через поранення. Звільнялися від плати за навчання сироти, напівсироти та учасники бойових дій.


Учителями в нашій школі працювали випускники гімназій та учительських інститутів, учителів з вищою педагогічною освітою майже не було. Учителька початкових класів, випускниця дореволюційної гімназії Марія Іванівна Кольчицька нагороджена орденом Трудового Червоного прапора. Усі знали, що ту високу відзнаку вручав їй у Кремлі сам Голова ВЦВК Михайло Іванович Калінін.


Екзамени на атестат зрілості приймала Державна комісія у складі чотирьох вчителів-фахівців з вищою педагогічною освітою. Та таких учителів у Митченківській середній школі бракувало, тож для здачі державних екзаменів випускники добиралися за вісім кілометрів у Батуринську середню школу.


Запам’ятався неординарний випадок на іспитах у 1947 році. Із п’яти математичних завдань одне не піддавалось нікому, навіть членам комісії. Урешті впоралась із задачею випускниця Митченківської середньої школи Тетяна Мовчан.


І ще один трагікомедійний випадок із сімейного виховання. У хаті батьки - Захар Корнійович і Меланія Наумівна, та їх син Василь. На дверній лутці на цвяху – батіг. Василь починає несамовито кричати, мати відволіклась від печі:


- О Господи, Захар, за що ти хлопця батюжиш?


- Мелашко, поглянь у вікно. Он до нас Денис Михайлович, учитель, іде.


Як з’ясувалося, педагог прийшов по справах...


Це було в ті часи, коли в державі цінувалась людина розумової праці, і кожен батько при зустрічі з учителем шанобливо знімав головний убір.


Власник атестату зрілості був упевнений, що витримає вступні екзамени до вищого навчального закладу.


У 1954 році у Батуринському районі, крім трьох середніх шкіл, такі відкрили ще у декількох селах і стали приймати до восьмого класу всіх бажаючих. Почала діяти концепція: «Кожній молодій людині - загальну середню освіту». Задум начебто гарний, та забули, що за розумовими здібностями люди поділяються на сім категорій. Уявіть, учень не здатний засвоїти матеріал уроку, а йому потрібно надати освіту середньої школи.


Учителя переслідували за виставлену низьку оцінку. Доводилось ставити «липу». Збільшення кількості середніх шкіл призвело до збільшення числа випускників, від чого для багатьох студентська аудиторія стала недоступною. Щоб підготувати таких випускників до роботи, у другій половині 50-их запровадили трудове навчання. Це обернулося черговою помилкою, раціональніше було б збільшити кількість профтехучилищ.

Ще більший прорахунок допущено на початку 60-их із запровадженням одинадцятирічної освіти. Дякувати Богові, проіснувало нововведення лише три роки. У часи того невдалого експерименту Митченську середню перейменували у Митченську середню трудову політехнічну з виробничим навчанням школу. Державні мужі від освіти забули про головне завдання середньої школи – підготовка потенційних абітурієнтів для вступу до ВНЗ.
Шкільна матеріальна база у післявоєн-ний період щорічно поповнювалась меблями, літературою, наочністю для кабінетів. До війни у нашій школі було 150 пар лиж. Одночасно на лижі могли стати майже п’ять класів. Уже в 1948 році розв’язали проблему нестачі зошитів і підручників. Посібники кожен купував за власні кошти й беріг, бо після закінчення навчального року книги пропонували учням наступного класу. Вартість підручника чисто символічна – 10-20 копійок, бо друкування підручників належало до планово-збиткових виробництв.


Запам’яталось 17 грудня 1951 року. Навчався у п’ятому, приходжу на уроки, а подвір’я школи заставлено новими партами – міцними, зручними, різних розмірів для учнів від першого до десятого класів. Днем раніше весь наявний у колгоспах гужовий транспорт відправився до найближчої залізничної станції Калинівка, де розвантажили ешелон з партами.


Радянська школа того часу була однією з найкращих у світі. Найкрасномовніше радянська освіта відрапортувала перед планетою 4 жовтня 1957 року запуском першого штучного супутника Землі. Капіталістичний Захід, стурбований успіхами соціалістичної держави, у декілька разів збільшив асигнування на освіту. На жаль, у Радянському Союзі запанувала ейфорія, самозаспокоєння. Піклування про школи передали базовим підприємствам, а після їх занепаду піклування про Альма-матер переклали на плечі батьків. А потім вдалися до скорочення штатів. Непотрібними стали сторожі, конюхи, завідуючі кабінетами, скасували посади лаборантів.


Сьогодні освіта для багатьох учнів важкодоступна. Підручник нині коштує не декілька десятків копійок, а декілька десятків гривень. З телепрограм знаю, що трапляються екземпляри по 500 грн!!!


Частина батьків забула про призначення школи і відправляють дітей не за знаннями, а за оцінками. При одержанні оцін-ки, яка не задовольняє учня та його батьків, погрожують вигнати вчителя з роботи. І знаходяться високопосадовці, який підтримує таких матерів і батьків...


Сьогодні держава забезпечує учнів підручниками через шкільну бібліотеку. Підручники видаються бібліотекою тільки учням, для вчителя підручника немає, а в кінці підручника помітка «продажі не підлягає». Де вчителю придбати такий підручник?


Підручник написаний для студента, а на обкладинці напис - «Фізика. 9 клас». З власного досвіду бачу, що зміст такого підручника може освоїти тільки від-мінник, а як освоїти цей матеріал учню із середнім рівнем знань і здібностей? Таке стосується й інших предметів.


Жаль, що шкільні науки природничо-математичного циклу у навчальному плані займають нижче, ніж другорядне, значення.


У післявоєнний час зарплата лейтенанта після закінчення трирічного училища становила 1200 крб., зарплата інженера - 950 крб., зарплата вчителя - 400 крб., зар-плата машиніста паровоза - 320 крб. Зарплата вчителя залежала від фаху. Най-більша зарплата була у вчителів фізики, потім хімії, математики, біології тощо.

Не торгаші, освітяни виведуть державу із кризи.


Взятися за перо змусила стаття в «Україні Молодій» «Учитися і ще раз учитися», №31, та «Йому дванадцятий минало», №32.


Сьогодні ВНЗ України готують економістів більше, ніж уся Європа. На одне робоче місце економіста - сорок претендентів. Завтра запрацює економіка, державі потрібні будуть технологи виробництва, інженери. Нагадую нерозривний ланцюжок: математика – фізика-техніка – економіка - політика.


Політику держави диктує економіка, яка базується на техніці. Теоретичною основою техніки є фізика. Фізика, експериментальна наука і результати експерименту повинні підтверджуватися математичними розрахунками. Прикро, що в програмі дванадцятирічної школи вивчення фізики у випускному класі не передбачено.


У минулому році в «УМ» подавалася стаття «Слово в обороні фізики», де вказано, що без ґрунтовних природничих знань розвиток держави неможливий. Занепад фізики - це не лише загроза де-інтелектуалізації суспільства… Це прямий шлях до деградації промисловості країни.


Завтра на зміну сивочолим прийде молодий фахівець з одним або декількома дипломами сумнівного походження. І залишиться Україна з дешевою робочою силою, найкращими у світі чорноземами та доброю згадкою про вчорашні досягнення у галузі ракето-, літако-, танко-, кораблебудування.
Від учнів чую висловлювання: «Навіщо мені ваша фізика. Я буду банкіром». Навіщо мені Ваша фізика? Я буду суддею». «Навіщо мені Ваша фізика? Я буду охоронцем». «Навіщо мені Ваша фізика? Я буду вчителькою початкових класів».


Майже повністю згоден з такими висловлюваннями. Учень в школі перевантажений вивченням непотрібних для нього в майбутній професії предметів. Школа потребує реформування. Треба повернути школі стару назву - «середня школа». Учень повинен вчитися в школі дванадцять років. Тільки перших два роки, назвемо їх «01» і «02» - заняття по програмі дитячого садка. Далі – перший, другий, третій, четвертий класи – це початкова школа, із навчального плану якої вилучити вивчення математики, а повернутись до вивчення арифметики. Арифметика – це азбука математики. Засвоївши арифметичні дії, менше буде учнів розгублених перед розв’язанням задач, не припинятиметься будівництво мосту через помилки в проектуванні, підвальне приміщення багатоповерхівки не затоплюватимуть каналізаційні потоки через інженерні прорахунки. Педагогічні ВНЗ готують надійних учителів-універсалів для роботи у початковій школі. П’ятий, шостий, сьомий класи – це семирічна школа, після закінчення якої учню видається свідоцтво про неповну середню освіту. Це сьогоднішня школа другого ступеня. Вчитель у такій школі не має ставки за фахом і змушений читати години з іншого предмета, знання якого у нього не виходять за межі шкільного курсу. Ліквідувати цей недолік можна, якщо факультети педагогічних ВНЗ навчатимуть фахівця не з одного-двох предметів, а протягом перших трьох курсів готуватимуть вчителя-універсала для роботи в школі другого ступеня.


Восьмий, дев’ятий, десятий класи - це середня школа, яка повинна мати два навчальні плани: основний і допоміжний. За основний доречно взяти план перших радянських десятирічок, вилучивши з нього каліграфію, конституцію, логіку, психологію, а вивчення решти предметів звести до мінімуму. Допоміжний навчальний план - це факультативи з предметів, які виносяться на зовнішнє незалежне оцінювання, а також інформатика і креслення.


Факультатив створюється не для певних класів, а для всіх учнів школи ІІ і ІІІ ступенів. Кожен школяр зобов’язаний брати участь у трьох факультативах. Формує факультативи педколектив, який враховує нахили і здібності учнів. Програма факультативів повинна розраховуватися на п’ять років, бо у факультативі будуть учні 6-10 класів.


Такий підхід розвантажить учнів від поглибленого вивчення «зайвих» предметів і дасть можливість кожному реалізувати свої здібності.


Держава повинна фінансувати освіту не по залишковому принципу. Відмінники навчання - у ВНЗ на комерційній основі. Тоді ВНЗ будуть готувати повноцінних фахівців. Підручники повинні бути дешевими і одержувати підручник потрібно не в бібліотеці, а у магазині.


У викладі матеріалу підручника повинна бути послідовність, доступність, наступність. Колись держава кинула заклик: «В школу більше науковості». Позитиву від такого заклику не було. Помилкою було впровадження елементів диференційного та інтегрального числення. Це потрібно віднести на факультативні заняття. Підручники з алгебри, геометрії, тригонометрії авторів Ларічева, Кисельова, Рибкіна забраковані необґрунтовано. Кращих або хоча б подібних так і не створено. Підручників з математики написано багато, але вони так і не прижилися через недоступність матеріалу, що вивчався. У школах потрібно відновити заняття за кабінетною системою, відродити роботу гуртків технічної творчості, повернути посаду лаборанта.


Введення посади заступника директора школи по виховній роботі не дало позитивних зрушень. Частина учнів після закінчення школи іде в життя із спотвореною мораллю, духовною убогістю, відсутністю доброзичливості, порядності, благородства. Відбиток у свідомості учнів, причому негативний, накладає телебачення. В телепередачах пропагуються полова (гроші), черево (жадоба до наживи) і розпуста. Непристойності з телеекрана, очевидно, допускає не тільки Борис Мойсєєв. Молодь захоплюється сучасними артистками, а немало з них міняють чоловіків, як цигани коней. На екранах телевізорів бракує передач на патріотичну тематику. У перші роки незалежності України якось почув таке: «Україна стане багатою, коли навчимося розмовляти українською мовою».


Школа повинна повернутися на п’ятибальну систему оцінювання знань, тільки не на чотирибальну. Вкрай важливо огородити від переслідування вчителів, у яких є невстигаючі учні.


Я проти надмірного захоплення клавішною апаратурою. Учитель жаліється батькам, що дитина не знає таблиці множення, і чує у відповідь: «А навіщо? Ми йому калькулятор купимо...» Комп’ютер - потужний інформатор і нікчемний педагог. Варто віддавати перевагу у навчанні не комп’ютеру, а живому слову вчителя. Бо саме слово – основа всіх знань.

Іван Заліський

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове