Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


З луком - на полювання і на війну

Рейтинг користувача:  / 2
ГіршийКращий 

Цікавими експонатами, що звертають на себе увагу багатьох відвідувачів Музею археології Батурина є наконечники стріл. Це не дивно, адже вони є частиною славетного минулого наших предків та показником еволюції їхньої військової майстерності. Те, що на території Батурина у різні віки використовували лук та стріли, підтверджують матеріали археологічних розкопок, але, на жаль, через нестійкість матеріалу до нас дійшли лише наконечники від них. Однак вони теж можуть багато розповісти. Більше того, кожне вістря відображає певну епоху нашої історії.


Відомо, що на території України лук і стріли з’явились за епохи мезоліту (5-10 тис. років до н. е.). Тоді визначились і основні форми наконечників, відомі всьому світу, від північноамериканських індійців до японців. У часи неоліту відбувається загальне поширення перших луків та стріл, ця зброя слугувала давнім людям на полюванні, яке було основним промислом того часу. В експозиції Музею археології Батурина представлені кремнієві наконечники стріл доби неоліту трикутної, листовидної та ромбічної форм з черешками і без. В енеоліті, ранній та середній бронзі також використовували в основному кам’яні наконечники.


Із цього часу лук не просто існував, а постійно вдосконалювався. Можна сміливо говорити, що наші предки-слов’яни досягли кращих результатів у виготовленні і застосуванні цього виду стрілецької зброї, ніж інші народи. До VIII-X ст. з’являється лук, який наводить жах на Європу всі наступні століття. Причому на Русі такими луками були озброєні всі чоловіки, від мисливця до князя.


Наведемо деякі цифри. Рекордна довжина прицільної стрільби у Західній Європі складала близько 220 м - такий рекорд поставив англійський король Генріх VIII. Максимальна дистанція прицільного пострілу з лука у сучасних спортсменів - 90 м, приблизно таку відстань долала стріла середньостатистичного західноєвропейського лучника на змаганнях. На азіатському Сході для такого ж «середнячка» довжина прицільного пострілу дорівнювала 150 метрів. У той же час у слов’ян була міра довжини «яко муж перестрелит», або так званий «перестріл». Становила ця довжина 225 метрів, причому мається на увазі прицільний постріл нічим не видатного «мужа». З такої відстані стріла цього стрільця пробивала 5-сантиметрову дубову дошку.


Уся справа в тому, що, як уже сказано вище, технічна думка слов’ян ніколи не стояла на місці. В Європі були поширені прості луки: довгі (у зріст людини) дерев’яні одношарові або склеєні з декількох шарів деревини (за принципом фанери). На Русі такі луки годилися тільки дітлахам на потіху та для навчання. Усі інші користувалися складними, або, як їх називають учені, композитними луками.


Узагалі складні луки з’явилися на наших землях разом зі скіфами ще у І тис. до н.е., ставши основою для удосконалення і розвитку в наступні епохи. Цей факт підтверджують і пам’ятки, які залишили ці древні племена. Нижня течія Сейму є північною межею, куди в Лівобережжі сягають пам’ятники скіфської культури. Найближчий до Батурина скіфський курган знаходиться біля с. Обмачів. У ньому ще в 1912 р. було виявлено посуд і бронзові наконечники стріл. Скіфські вістря були знайдені і безпосередньо на території Батурина (Фортеця, Гончарівка). Скіфи досягли високої майстерності у виготовленні стрілецької зброї, винайшовши просту, але в той же час досконалу форму наконечника з високою пробивною здатністю. Ці типи вістря не вийшли з ужитку безслідно, ставши основою для тригранних бронебійних наконечників, які використовувались аж до кінця середньовіччя.

Модернізуючи лук і стріли, слов’яни, як вже говорилося раніше, досягають найвищого рівня майстерності. При могутній силі слов’янських чоловіків, ці стрільці не знали собі рівних у всьому світі - з ними могли позмагатися тільки азіатські лучники, однак оскільки середній боєць тюркських племен був значно слабший фізично, ніж слов’янин, сила луків у русичів була набагато більшою. Для довідки: сила, яку доведеться докласти для пострілу зі слов’янського луку, дорівнювала 60-80 кг. Хто сьогодні навіть двома руками від підлоги може підняти таку вагу? У турецьких воїнів були не такі тугі луки. Порівняємо тепер ці цифри з силою сучасного чоловічого спортивного лука, сила якого дорівнює 20 кг. Застосування луків було дуже ефективним у боротьбі з легкоозброєними, але маневреними і численними вершниками південних степів - хозарами, печенігами, половцями. Загони лучників у поході розташовувалися по краях війська з таким розрахунком, щоб відбити раптову атаку ворожої кінноти. При атаках ворожих міст, лучники, при можливості, влучно «знімали» ворогів з міських стін або засипали місто за стіною смертоносним дощем зі стріл. При захисті міст, навпаки, - стрільці, що стояли на стінах і вежах, вели або прицільну стрільбу по командирам ворожого війська, або безприцільну - по всім без розбору. Також лук - зброя диверсантів. Якщо треба було влаштувати засідку для невеликого загону або ворожого обозу, немає зброї краще.


У нашому музеї цю сторінку історії демонструють два залізні наконечники з черешковим типом кріплення. Один із них - ромбовидної форми, інший — гостролистий трилопасний. Такі наконечники використовувались з ІІІ до ХІ ст. в бою проти незахищеного обладунками противника.


Видатними лучниками були і козаки. Увібравши величезну спадщину попередніх епох та перейнявши досвід інших народів, зокрема турків, їхні луки та стріли стають смертоносною зброєю на варті нашої держави. Козаки дійсно були вправними стрільцями, адже справді - навчались цьому мистецтву із самого дитинства і надзвичайно шанували лук та стріли. Серед провідників запорозьких козаків шанувальниками луку були Д. Байда-Вишневецький та особливо П. Конашевич-Сагайдачний. На відомому портреті Вишневецький лівою рукою тримає шаблю, якої майже не видно, правою - лук з поставленою на тятиву стрілою. Про невипадковість зображення легендарного Байди з луком, свідчить широковідома дума, у якій оповідається, як козацький герой розправився зі своїми катами за допомогою лука та стріл. А ось П. Конашевич-Сагайдачний навіть отримав козацьке прізвисько, що походило від татарської назви шкіри дикого козла, котрою обшивались спеціальні пристосування — «колчани» для збереження стріл (згодом «сагайдаками» назвали саме їх). Крім того, одними з найпопулярніших фігур української геральдики є зображення лука і стріл. На щиті герба гетьмана І. Брюховецького зображена рука, що тримає дві перевернуті вістрям донизу стріли, символізуючи андріївський хрест.


Не дивлячись на те, що в XVI - XVII ст. вже широко застосовувалась вогнепальна зброя, козаки продовжували використовувати лук. Річ у тому, що його характеристики були значно вищими у порівнянні з першою ручною вогнепальною зброєю. Вправний стрілець міг прицільно випустити за хвилину до 20 стріл на відстань до 300 кроків. У бою один із лучників міг ефективно прикривати до 10 запорозьких стрільців під час перезарядки вогнепальної зброї. Слід сказати, що навіть на початку XVIІI ст. лук, як «шляхетна зброя», згадувався у числі озброєння козацької старшини. Лише з часом вогнепальна зброя модернізується і досягає високих характеристик, витіснивши лук із озброєння.


В експозиції Музею археології Батурина представлені зразки наконечників козацьких стріл різноманітних форм і розмірів. Більшість із них ромбовидні з черешковим типом кріплення без упору для древка стріли, - характерні ознаки стріл північної частини України. Дані наконечники могли використовуватись як у бою, так і на полюванні з XI до XVII ст. включно.


Як бачимо, винайдення луку стало надзвичайно важливою подією і відкрило цілу епоху, вплинувши не лише на розвиток зброї. Зокрема принцип натягнутої тятиви пізніше ліг в основу винайдення струнних музичних інструментів. Ставши надійними помічниками людини на полюванні і війні, лук і стріли зазнавали постійного вдосконалення і завжди посідали почесне місце в озброєнні людини на протязі тисячоліть. З 1900 р. стрільба з лука стала олімпійською дисципліною. Не зменшується інтерес до цієї стрілецької зброї, за якою стоять багато поколінь наших славетних предків.


Шутко С.Ю.
молодший науковий співробітник
відділу археології
НІКЗ «Гетьманська столиця»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове