До 140-річчя з дня народження художника Гната Гавриловича Яременка

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 31 січня 2014, 09:18

В образотворчому мистецтві кін. ХІХ - початку ХХ ст. творчість Гната Гавриловича Яременка була явищем помітним, цікавим і своєрідним, але остаточно ще не вивченим до цього часу. Його ім’я, яке, безперечно, займає чільне місце серед відомих майстрів пензля цієї доби, сьогодні незаслужено забуте і в мистецтвознавстві майже невідоме. У той же час, усі, хто знайомий із роботами митця, віддають належне талантові художника.

Народився Г.Г. Яременко 29 січня 1874 р. в містечку Бахмач у бідній козацькій родині. Батьки займались сільським господарством і зводили кінці з кінцями. Гнат був дванадцятою дитиною, і тому йому дозволялося більше, ніж іншим дітям родини. Проявляючи потяг до малювання, хлопчик цікавився книгами, його вражали ікони в домі батьків. Згодом, коли підріс, бажання малювати стало ще більшим.

Його син, Микола Гнатович, розповідав: „Ще малим він малював, де тільки можна і чим тільки можна. Малюнки з’являлись на запітнілому вікні, стінах вибіленої хати, парканах, на дверях сараїв, за що мав великі неприємності.

З дитинства у нього була скалічена ліва рука, і тому виконувати важку сільськогосподарську роботу не міг... Гната найняли до станційного буфету. Помивши посуд, на казанах намалював поважних пасажирів, що чекали поїзда. За цю витівку малий втратив роботу.

Потім віддали в помічники майстру, що фарбував дахи. Одного разу, ідучи додому, на паркані зобразив поважного поміщика на коні. Пан впізнав себе, і майстер прогнав Гната.

Мати вирішила повести хлопця в Києво-Печерську Лавру на прощу, а там – може Бог зцілить руку”.

Під час перебування в Києві неня зробила спробу влаштувати сина на навчання, але з неї тільки посміялися, порадивши хлопчині замітати вулиці. Але правду каже народне прислів’я, що світ не без добрих людей. Випадково дві художниці побачили малюнки Гната і залишили його в іконописній школі при Лаврі.

Пізніше Яременко вступив у Київську школу малювання, засновану у 1875 р. випускником Академії мистецтв М. Мурашком.

У 1895 році, закінчивши Київську школу малювання, Гнат у складі найкращих учнів був рекомендований на навчання до Петербурзької Академії художеств. Склавши з успіхом іспити, хлопець був зарахований до учбового закладу лише вільним слухачем, бо не мав загальної освіти. Учителем в Академії у нього був видатний художник В. Маковський. У 1897 році навчання було перервано за відсутністю коштів. У 1899 році Гнат робить спробу ще раз поступити на навчання, але це йому не вдається. І тільки у грудні 1900 року Рада Академії дозволила йому продовжити здобувати освіту.

Провчився в Петербурзі Гнат Гаврилович до 1904 р. За цей час він багато працював. Так, улітку 1899–1900 рр. Яременко разом з Мурашком та Соколовим розписували церкву під Черніговом у поміщиці Рігельман, а в 1899–1902 рр. – церкву в с. Курінь.

Після закінчення Академії мистецтв Г. Яременко дістав запрошення на роботу в Мінське комерційне училище. Маючи академічну освіту, зробив багато, щоб підняти престиж образотворчого мистецтва. У 1909 р. вже існував створений ним невеличкий краєзнавчий музей. За дев’ять років, які прожив Гнат Гаврилович у білоруському місті, він декілька разів організовував виставки, запрошуючи на них художників з різних міст. На одну з таких виставок митець виставив 36 картин і етюдів. Серед них виділялись «Місячна ніч у Малоросії», «Гречанки», «Кавказ».

У 1913 р. повернувся на Україну і деякий час працював викладачем графічних мистецтв у Сумському комерційному училищі.

Постійні нестатки, непосильна праця підірвали здоров’я художника. Його дочка Ольга Гнатівна пригадувала: “Влітку 1915 р. приїхав в с. Бахмач із сім’єю на відпочинок. Біля паркану стояла акація. Невідомий чоловік хотів зірвати суцвіття, але відчахнув велику гілку. Тато дуже розхвилювався, кров пішла горлом. 26 липня Гната Гавриловича не стало”. Похований Яременко у селі Бахмачі.

Художник залишив після себе велику спадщину. Із щоденника, який знаходиться в Конотопському краєзнавчому музеї, відомо, що ним було написано 144 роботи, 86 з них - релігійного змісту. Широко відомі такі його картини, як «Автопортрет» (1897— 1899), «З життя сходу» (1903), «Портрет дружини» (1912), «Володимирська гірка» (1900), «Смерть самодержавству» (1905), «Село прокинулось» (1905), «Барикади в Москві 1905 року» (1905) та інші.

Роботам талановитого майстра пензля притаманні тонка лірика пейзажу, психологічне проникнення у зміст зображуваного, вільна, розкута манера живопису. Його твори наповнені світлом і повітрям.   Крім високої професійної майстерності, вкладав митець у свої полотна душу і серце.

У 1917 р. після його смерті альбоми з малюнками були виставлені в Бахмацькому волосному ревкомі для загального огляду. У 1974 р. таку виставку вперше влаштував Бахмацький музей.

Картини художника були передані державі. Частину шедеврів нині можна побачити у Чернігівському, Сумському, Мінському художніх музеях.

Окрім образотворчого мистецтва, Гнат Гаврилович захоплювався музикою, українськими народними піснями, театром. А ще писав вірші, у яких пригадував своє злиденне життя, несправедливість та мріяв про щасливе майбутнє:

Я пригадав минулі дні,
І защеміло серце кволе:
Не в радості прожили вони,
Не в ласках щирих, не в коханні,
В неволі минули вони, в сльозах
В скорботах і стражданні...

Творчість Гната Яременка є славною сторінкою в історії української культури і, безперечно, хвилює своєю пристрасною любов’ю до людей, волею до життя, оптимістичним світосприйняттям.

Валентина Пушенко,
старший науковий співробітник
Бахмацького районного історичного музею

На фото: Гнат Гаврилович та Олена Василівна Яременки.

• < Попередня
• Наступна >