Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Голодні роки на батуринщині в 1946-1947 рр.

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На долю батуринців, як і всього українського народу, у період радянської влади випало чимало важких випробувань, серед яких слід згадати голод двох перших післявоєнних років - 1946 і 1947 років, названий третім всеукраїнським голодом. Немає жодних підстав робити Батурин щасливим винятком, бо і в його окрузі лютував голод. Звичайно, ще треба тривало та ретельно досліджувати людські жертви, але заперечувати в принципі наявність голоду на батуринщині в ті роки не можна.


Трагедія в Батурині розпочалася після переможного завершення Великої Вітчизняної війни, коли трудівники села, напружуючи останні сили, відбудовували зруйноване в роки воєнного лихоліття господарство. А матеріальні витрати, нанесені війною сільськогосподарському виробництву, були величезні. Були розграбовані колгоспи, батуринська МТС, забрана та вивезена худоба, знищені сади та приватні будинки.


Багато батуринців загинуло на фронтах війни, а живих затримували, затягувавши з демобілізацією, в армії, тому основною робочою силою села були жінки, чисельність яких серед працюючих становила понад 50%. За статистичним звітом про віковий та статевий склад населення Батуринської сільради у 1944 р. чоловіків було 1194 осіб, а жінок 1969. Більшість населення були колгоспники, лише не значну частку складали робітники і одноосібники. Через величезний брак сільськогосподарської техніки та тяглової сили, обробіток землі батуринці змушені були здійснювати за допомогою корів, подекуди коней. На чотири батуринські колгоспи загалом залишилось 37 коней і 120 корів. Моторно-тракторна станція налічувала 23 трактори, з яких справні були лише 10. Та, незважаючи на надзвичайно складну ситуацію, село, як і раніше, повинно було фінансувати відбудову промисловості країни. У Постанові бюро обкому КП(б)У від 29 вересня 1946 р. про хід хлібозаготівлі вказувалося, що на 27 вересня в Батуринському районі з 47 колгоспів лише 9 спромоглися здати хліб державі.


Тому, як наслідок, частими явищами того часу стають масові порушення справ про виключення працівників з колгоспів, що супроводжувалися варварським переорюванням посівів на присадибних ділянках у звільнених колгоспників. У 1946 р. у Батурині було скорочено із колгоспу «Шевченка» - 4 людини, «Нове життя» - 4 людини, «імені Молотова» - 5 людей. Масові звільнення з колгоспів відбулися саме 21 квітня 1946 р. за не вихід на роботу в день Великодня. Звичайно ці люди були приречені на голод, адже вони залишились без роботи і врожаю.


У повоєнний період колгоспникам було підвищено норми виробітку, збільшено мінімум трудоднів і, водночас, зменшено їх вартість, урізано розміри присадибних ділянок та збільшено податки. У 1946 р. селяни зобов’язані були працювати увесь світловий день, по 10-11 годин на добу.


Навесні 1946 р. у Батурині склалося вкрай тяжке становище з продовольчим забезпеченням населення. Люди знесилились, можливості надання продовольчої допомоги в районі були вичерпані. Наявність у колгоспних їдальнях продовольства не задовольняла потреби працівників, так як 600 кг борошна на місяць, які відпускалися урядом для цих їдалень, було вкрай недостатньо. Для Батурина потрібно було до 2 тонн зерна на місяць. Приреченими потерпати від голоду були ті, хто здавав усю продукцію державі, сплачував високі натуральні податки, не мав гарантованої плати грошима за свою працю.


Вражаючі свідчення про післявоєнний голод знаходимо у спогадах місцевих жителів Батурина. Мишаста Ганна Кирилівна згадує, що в голодні 1946-1947 рр., щоб врятуватись, їм доводилось їсти ракушки, граченят, доводилось красти у заможніших на городах картоплю, буряк, щоб не померти від голоду. Місцева жителька Ситникова Ніна Олексіївна згадує, що в 1946-1947 рр. її мати вимушена була ходити за 30 кілометрів до м. Бахмача, несла і продавала там речі, яблука, а за виручені гроші купувала їжу, адже в колгоспі, де вона працювала ланковою, на трудодні видавали по грамах гороха, проса, чого, звісно, не вистачало для прожитку.


Голод прогресував особливо навесні 1946 р. Внаслідок недоїдання серед населення батуринщини поширилася дистрофія. За офіційними даними, центральною міською районною лікарнею по Батурину госпіталізовано 61 особу з гострою формою дистрофії, крім того, за попередніми даними, госпіталізованих було вже 159 осіб з різким виснаженням. За даними по Батуринському району в особливо тяжкому стані знаходилися с. Обмачево, де було зафіксовано більше 500 випадків різкого виснаження, у с. Городище - 200 чол., Митченки - 100 чол. Серед населення поширювався тиф, зростала смертність.


Це сумні дані лише поодинокі, але надають нам об’єктивну картину про голодні роки на батуринщині, адже, на жаль, на сьогодні ще не встановлена та документально не зафіксована загальна кількість жертв 1946-1947 років.


Цапко Н.В.,
науковий співробітник
відділу «Цитадель»
НІКЗ «Гетьманська столиця»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове