Головна книга країни

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 05 вересня 2014, 08:48

В кінці серпня на нас чекає ще один багатовіковий ювілей. І хоча він і не круглий, однак належить до тих подій, що заслуговують на нашу постійну увагу. Йдеться про головну книгу країни.

Тепер про цей манускрипт знають практично всі громадяни України – на ній, в день інавгурації, приймають присягу президенти країни. А ще недавно про неї більшість людей навіть не мали уявлення. „Большая советская энциклопедия”, крізь зуби, назвала тільки місце, де була створена ця книга, село Пересопниця Рівненської області, забувши про саму книгу. Останнє видання „Української радянської енциклопедії” було більш щедрим. Там сказано: „Пересопницьке євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови, переклад євангелія „простою” мовою. ...Зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР”. Ось практично і все...

Переклад Євангелії із церковнослов’янської(староболгарської) мови замовила княгиня Анастасія Заславська (Гольшанська) з українського князівського роду XV-XVII ст. Робота над рукописом перекладу розпочалася 15 серпня 1556 року в Свято-Троїцькому монастирі (в наші дні це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). В цьому монастирі князів Заславських було перекладено і написано Євангеліє від Матфея та перша половина Євангелії від Марка.

Потім ця робота з якоїсь невідомої нам причини була перервана і відновлена тільки в 1561 році уже в Пересопниці. В ході напруженої роботи було завершено переклад Євангелії від Марка та від Луки і Іоанна. Перекладено було також післямову та Місяцеслов. Процес створення книги завершився 29 серпня 1561 року. В книзі була зроблена приписка про переклад Євангелії із староболгарської мови.

Ця унікальна рукописна книга - розкішний том вагою 9 кілограмів 300 грамів, написаний так званим пізнім уставом. Усі 964 сторінки мали формат 380+240 міліметрів, написаних на пергаменті. У ті часи цей матеріал був міцнішим і дешевшим від паперу. Це порівняння є доволі приблизним, бо пергамент виготовлявся із шкіри молодих тварин (телят, козенят, ягнят) і, отже, книга являла собою дуже дорогу річ, придбати яку могла дозволити собі тільки дуже багата людина.

Уже давно вважається, що над створенням Пересопницької Євангелії трудилися пересопницький архімандрит Григорій та писар Михаїл Василевич, син протопопа Сяноцького. Однак сучасні учені-палеографи, які досліджували почерк Євангелії, вважають, що тих, хто переписував Євангеліє, було двоє, хоча історія і донесла до нас тільки ім’я Михаїла. Невідомим залишився і художник, який створив чотири неповторні мініатюри євангелістів та декорував ряд перших сторінок Євангелії рослинним орнаментом.

Тому і заслуговує на увагу, і, без сумніву, окремого дослідження. талановита і дуже своєрідна робота невідомого художника, тому що мотиви мініатюр і орнаментів Пересопницької Євангелії зустрічаються в оформленні українських шинків. А там, як відомо, не тільки пили і їли, а виконували свою нелегку роботу і жінки легкої поведінки. Використовуючи у своєму вбранні подібні ж елементи орнаменту, вони тим самим повідомляли відвідувачам шинку про свою доступність. Так відкрито засвідчити своє знання життя і повагу до випивки і жінок, що допомагали в тому промислі, міг, звичайно, тільки ув’язнений в монастирі, а не канонічний чернець.

Нам мало відома доля цієї унікальної книги протягом століть, однак беззаперечний той факт, що якийсь час вона перебувала в Батурині серед численного зібрання стародруків у власності гетьмана І.С.Мазепи, який в 1701 році передав її Переяславському кафедральному собору, в бібліотеці якого і знайшов її відомий український учений, наш земляк із Варви, Осип Бодянський. З тих пір цілий ряд учених, письменників, знавців ряду допоміжних історичних дисциплін, досліджували мову, живопис інші моменти створення цієї унікальної книги і висунуті ними гіпотези, ставлячи все нові і нові запитання, тільки підвищують суспільний інтерес до Пересопницької Євангелії. Це тим більше зрозуміло, що починаючи із 1991 року виникла традиція присяги новообраного президента держави, коли поклавши руку на Конституцією України і Пересопницьке Євангеліє, він присягається на вірність Україні. Книга ця має дуже багату і не менш заплутану багатовікову історію.

Дослідника, в першу чергу, вражає та швидкість, з якою в тиші і повільному житті монастиря була вона створена. Зразу ж виникає думка, що над книгою працювали люди, надзвичайно зацікавлені в найшвидшому завершенні своєї роботи, а такими людьми могли бути не ченці, а тільки ті, хто перебував у монастирі в ув’язненні. І в цьому немає нічого дивного, адже давно відомо, що злочинців чи тих, хто був „незручним” для володарів, ув’язнювали в ті часи саме в монастирях.

Про цю давню традицію ще в XVII столітті французький інженер Гійом де Боплан, який в той час перебував вУкраїні, в своїй книзі „Опис України” писав: ”...злочинців же там, по древній традиції, сажають в монастирі, а випускають раніше строку, коли вони звершать Богу угодну справу...” А хіба переклад і написання Євангелії не було такою Богу угодною справою, завершення якої могло принести свободу? Ось і старались всі, хто працював над книгою, якнайшвидше її завершити!

То ж дуже ймовірно, що невідомий нам художник перебував у монастирі не по своїй волі і прагнув якомога швидше звідти звільнитись, а в його ілюстраціях до Євангелії відбився життєвий і творчий досвід митця. І саме ця обставина викликала немалий інтерес пізніших дослідників. Один з них, наш земляк із села Лисогори, (тепер це село Ічнянського району в кількох сотнях метрів від південного кордону Бахмацького району), письменник Олекса Стороженко (1805-1874), який в одному із своїх численних творів детально описав сцену кохання між Чортом і Відьмою, завдяки чому набув слави „українського Івана Баркова”, неначе виправдовуючись за опис непристойної, як вважалося, сцени, писав: „...мої твори сходяться з Пересопницею, від якої віє шинком і волею, а не ханженською чернечою келією...” (І.Барков (1732-1768) – російський письменник, що уславився творами, написаними „ненормативною” лексикою, тобто вперемішку з матюками).

Правда в ті часи подібні твори поширювались, як правило, в списках. Тепер друкують у серйозних типографіях... Ось і харківське видавництво „Клуб сімейного дозвілля” в 2012 році видало ці шедеври ненормативної словесності. Мені, старенькому уже учителю, що має правнуків і правнучок, якось важко уявити сімейне дозвілля за читанням „Луки Мудіщева” чи ще якогось подібного опису. Хай би і далі, для любителів „клубнички”, ці твори розповсюджувались в списках...

Перше факсимільне видання Пересопницької Євангелії було здійснено в Києві в 2008 році видавничим домом „АДЕФ-Україна” незначним накладом. Через брак бюджетних коштів це видання фінансувала Українська Православна Церква Московського Патріархату, та церква, яка до сьогоднішнього дня не зняла анафеми з І.С.Мазепи, який, до речі, останнім приватно володів цією священною книгою. Ось таке складне наше життя... Дійсно, як писав О.Олесь: „З журбою радість обнялась...”

Борис Киричок, краєзнавець

• < Попередня
• Наступна >