Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Пам’ять через століття
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 лютого 2015, 10:29
У цьому році виповнюється 345 років з дня народження відомого українського козацько - старшинського літописця Самійла Васильовича Величка. Його життєва дорога тісно пов’язана з історією батуринського краю та безпосередньо з родиною Кочубеїв.
Самійло Величко (1670 – після 1728 рр.) народився в селі Жуки на Полтавщині в козацькій родині. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі, де отримав грунтовну освіту та оволодів іноземними мовами. У 1690 році отримав направлення в Батурин, на службу до генерального писаря В.Л. Кочубея - канцеляристом. Про цю подію він пише у своєму літописі: «Маючи кільканадцять років, почав служити в Батурині в поважнім домі малоросійських панів, шляхетного його милості пана Василя Леонтійовича Кочубея, писаря на той час військового генерального». Через 15 років відданої служби, на початку 1705 року, Самійло Величко отримав підвищення - працював у Генеральній військовій канцелярії старшим канцеляристом. У кінці 1708 році, як людина близька до гетьмана І.Мазепи, буа заарештований і ув’язнений царським урядом: «…поміж іншої братії моєї був я не останній в писарській справі протягом чотирьох років та наслідки даної служби були вкрай нещасливі за ту мою довгочасну і вірну службу недоля моя заплатила крайнім нещастям в самому кінці 1708 року». У 1715 році, за сприяння полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея, повертається на Полтавщину, до рідного села Жуки, де розпочинає писати літопис. Перебуваючи на службі в Батурині, Самійло Величко зібрав значну кількість українських, польських, німецьких джерел, широке коло документів Генеральної військової канцелярії, які і були використані в літописі. Він говорив: «Славу нашу сховано під плащем нікчемних лінощів. Тогочасні письменники описували події вельми куцим і короткочасним реєстриком, не відзначивши з яких причин це постало, як відбувалось і як закінчилось й не зазначивши побічних обставин». Самійло Величко взяв на себе цю відповідальну працю, описавши події з 1648 року, Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, до 1700 року. Уперше Літопис Самійла Величка був опублікований Київською Археографічною комісією у 1848-1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в ХVІІ веке». Оригінал твору Величка - рукопис зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки в Санкт - Петербурзі.
На сьогодні розділ експозиції в будинку генерального судді В.Кочубея присвячений літопису та його автору. Адже саме з цим будинком та його господарями безпосередньо пов’язаний життєвий шлях Самійла Величка. Усіх поціновувачів історії запрошуємо до будинку В.Кочубея, де жив і працював Літописець української історії!
Руслана Огієвська,
науковий співробітник відділу «Будинок – музей Генерального судді В.Кочубея»
Детальніше...