Боротьба Кочубеїв з «летючими» пісками

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 20 лютого 2015, 08:51

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав Маніфест про скасування кріпосного права. Після скасування кріпацтва земля стала товаром, за неї потрібно було платити викупні платежі та земські податки. Це підштовхувало землевласників здійснювати заходи щодо покращення якості землі з метою її прибуткового використання. Чернігівська губернія, як і інші, на своїй території мала не лише орні землі, але й піщані, і питання покращення стояло досить актуально, адже майже в кожному повіті значні площі займали піски. Довелося боротися з насуванням пісків і Кочубеям. Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892рр.) для боротьби з «летючими» пісками використовував звичний на той час спосіб. Засаджував піщану територію шелюгою, тобто червоною лозою, протягом декількох років тут заборонялось випасати худобу та скошувати траву, а потім відбувалося її заліснення. За його господарювання на піщаних ділянках у господарствах саджанці висаджували в поперечні борозни зроблені плугом на відстані 5 вершків (22см) один від одного. Потім для захисту від посухи та заростання травою засаджену територію вкривали тирсою. Навесні прогрібали в борозенках, де повинні бути саджанці, а міжряддя залишали, адже штучного зрошення не було. Саджанці були завозні і коштували дорого, та й обробіток вимагав затрат.

У подальшому такими справами займався і його син, останній власник батуринського маєтку, Василь Петрович Кочубей (1860-1940рр.). У Чернігівській губернії йому належало 12000 десятин лісу, здебільшого старого. Тільки в Старогутському маєтку В. П. Кочубей був господарем 7016 дес. площі з них 4826 дес. (1 дес.= бл. 1,1га) під лісом, адже тут грунти переважно були піщані та супіски. Серед порід дерев переважала сосна. За розпорядженнм господаря, щоб мати гарний прибуток, ліси почали масово вирубувати та продавати. Дрова продавали на опалення печей цукрових заводів та місцевим жителям, які робили з них смолу. Ділову древесину сплавляли по р. Десна до м. Одеси. Прибуток з продажу лісу з одної десятини становив 8 крб. 60 коп. Та після такої вирубки великі площі знову потрібно було швидко засаджувати лісом, в іншому випадку їх засипали «летючі» піски. Попередній спосіб, яким користувався ще Петро Аркадійович для сина став неефективним і він змінив спосіб заліснення піщаних територій.

Для цього два робітники протягували мотузку із вузлами зав’язаними через кожні 1,5 аршини (106 см). За ними вздовж мотузки йшли працівники і біля кожного вузла заступом (лопатою) розпушували грунт, в який потім висаджували саджанці. Інша мотузка йшла паралельно першій на відстані 3 аршини (213 см), але вузли на ній були зсунуті відносно першого на половину проміжку. Тобто насадження велись у шаховому порядку. Також В. П. Кочубею належать і інші новації щодо заліснення територій.

Саме Василь Петрович Кочубей став ініциатором обсаджувати поля степових маєтків смугами лісу, так званими вітрозахисними лісосмугами. Адже вони зменшували посушливі дії вітрів, а взимку давали можливість накопиченню снігів на полях. Крім того, лісосмуги шириною 10 сажнів (1 саж. =2 м) стали закладати уздовж головних на той час доріг та обсаджувати їх саджанцями верби, тополі, сосни. Імовірно до сьогодення на просторах Чернігівщини та за її межами ростуть дерева, висаджені історично відомими Кочубеями.

Наталія Дробязко,
зав.відділом «Будинку-музею
Генерального судді В. Кочубея»

Петро Аркадійович Кочубей (1825 -1892рр.). Художник Микола Миколайович Ге. 1873р.

• < Попередня
• Наступна >