Честь і хвала Iм

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 22 травня 2015, 08:33

                                                                                  Шановна редакція «Порадника» ! 
Відійшла у минуле історична дата – 70-річчя Перемоги над нацистами у Європі. Багато народів втратили своїх синів і доньок у боротьбі із лютим ворогом. Та найдорожчу ціну заплатили слов’яни. То не припиняйте розповідати про фронтовиків, їх так мало залишилось серед нас, а подвиг їх такий величний.

Наталія Помаз

Нещодавно відзначили 70-ту річницю Перемоги над нацизмом у Європі. Ветерани війни, живих їх зовсім мало, згадують нелегкі воєнні дороги, славні бойові перемоги. Згадують товаришів, які загинули у кривавих боях, визволяючи міста та села Батьківщини. Один з них - Анатолій Павлович Кутола, який мешкає в Батурині.

Після визволення рідного краю від фашистських загарбників, Анатолій тривалий час оббивав пороги військкомату з проханням відправити на фронт, здобувати перемогу зі зброєю в руках. Та чув у відповідь, що ще молодий. Радили чекати свого часу. І нарешті прохання Анатолія задовольнили. Його, 17 річного юнака, у 1944 році призвали до лав Червоної Армії. Спочатку юного червоноармійця відправляють до учбового полку на Урал. Через декілька місяців наш земляк опанував військово-бойову підготовку, завершивши курс молодого бійця та відмінно оволодівши радіостанцію і працював азбукою Морзе – з „точками і тире” впевнено.

Анатолій Павлович і сьогодні розповідає з теплотою про своїх перших бойових наставників, які навчили воювати. Впевнений, залишився живим у роки війни, завдячуючи своїм фронтовим вчителям. Після навчання Анатолія відправили до діючої армії, на Український фронт.

Піхотний полк, куди прибув боєць А.П. Кутола, базувався у Румунії, квартирувався у самому Бухаресті. Молодому бійцю довірили радіостанцію, він мав забезпечувати радіозв’язок військової роти з командуванням батальйону та полку. Склалося так, що фронт стрімко просунувся на декілька сотень кілометрів і нищив ворога на західному намрямку. Не залишився без діла і військовий підрозділ, у якому служив молодий радист. Разом з новими бойовими друзями знешкоджував залишки німецько-фашистських частин. Проявляли себе новоутворені банди, які заважали післявоєнній відбудові мирного життя. То військовий підрозділ, де служив Анатолій Павлович, ще три роки ліквідовував залишки банд в Румунії, а згодом довелося воювати з фашистськими недобитками у Польщі.

Потім його полк передислокували до Німеччини. Бійці вже мали досвід у знешкодженні ворожих банд, тому полк допомагав німецьому народу у знешкодженні замаскованих есесівців.

У травні 1948 року А.П. Кутола закінчив бригадну сержантську школу. Проходив службу у Групі Радянських військ у Німеччині аж до 1951 року.

Після демобілізації Анатолій Павлович працював на відбудові повоєнного народного господарства. Захотілося вчитися, пішов до вечірньої школи. Згодом вступив до технікуму. Відтоді життя пов`язав з електрикою. З 1965 року працював на Батуринському пенькозаводі. Після підключення обладнання підприємства до державних електричних мереж, займав посаду інженера-енергетика, а потім – головного механіка.

Більше 30 років Анатолій Павлович віддав цьому підприємству. Безпосередньо брав участь у переобладнанні заводу, коли встановлювалися дві лінії нових сучасних верстатів. Замість коноплі завод почавав переробляти льон.

Анатолій Павлович удостоєний декількох орденів та медалей, та це повоєнні відзнаки, і він ставиться до них відповідно. Більше цінує ветеран праці Почесними грамотами і Почесними дипломами, якими відзначений за сумлінний труд.

Дочекався пенсії, посаду звільнив для молодших, а сам подався у електрики – реконструйований під нову сировину завод потребував висококваліфікованих спеціалістів-практиків. І лише з часом скористався правом заслуженого відпочинку.

Усе життя А.П. Кутола залишається скромним, чесним, у людях цінує доброту, відгукливість і батуринці віддячують ветерану тим же.

Спливають роки, десятиліття ... Все далі відходять події Другої світової війни. Але у пам’яті народній не меркне величний подвиг нашого народу, мужність наших воїнів, які здобули Велику Перемогу. Честь і хвала їм.

Микола Терех,
завідуючий відділом «Цитадель»
НІКЗ ”Гетьманська столиця”

• < Попередня
• Наступна >