Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Петро Дорошенко і Батурин

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Історія нашої держави багата на видатних лідерів, одним з яких є гетьман Петро Дорофійович Дорошенко – соратник та сподвижник Б.Хмельницького. Деякі аспекти його життя були пов’язані з Батурином.


Майбутній гетьман народився у 1627р. З початку національно-визвольної війни 1648 р. юний Дорошенко був наближеною особою гетьмана Богдана Хмельницького, що відіграло вирішальну роль у становленні його політичної та національної свідомості. У війську Б.Хмельницького він пройшов всі щаблі козацької служби: від особистого слуги гетьмана до прилуцького полковника. Здобувши беззаперечний авторитет серед козацтва та старшини, у 1665 р. обирається гетьманом Правобережної України. Прагнучи об’єднати Гетьманщину, іде походом на Лівобережжя. 8 червня 1668 р. проголошується гетьманом обох боків Дніпра. Але у вирі політичних перипетій після повернення П. Дорошенка до Чигирина на Лівобережжі з волі Москви гетьманом обирається Дем’ян Многогрішний, а столицею стає Батурин.


На даному проміжку часу нашої історії постійно тривали міжусобиці. У 1673 р. московський боярин Григорій Ромадановський з лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем розпочали наступ проти Дорошенка. В ході військової компанії вдалося захопити Черкаси та Канів. У 1674 р. 16-17 березня у Переяславі відбулася рада, на яку прибула старшина та десять правобережних полків. На ній Дорошенка формально було усунено від влади, а Гетьманщина на короткий термін була об’єднана під булавою І. Самойловича. Але правобережному гетьману вдалося повернути собі владу.


Під час наступного походу на початку вересня 1676р. московська армія та козаки І.Самойловича взяли в облогу Чигирин, Дорошенко прибув до табору Г.Ромодановського та І.Самойловича, 19 вересня здав клейноди, присягнув на вірність цареві. Гетьман визначив для проживання П.Дорошенка - Новгород-Сіверський, оскільки його перебування на Правобережжі вважав небезпечним. 20 жовтня 1676 р. Дорошенко вирушив з Чигирина у супроводі 200 козаків Чернігівського полку і вже 1 листопада прибув до Батурина. Наступного дня він з дружиною Єфросинією та братом був на бенкеті у І. Самойловича. Домовившись з гетьманом про зміну місця проживання, Дорошенко відправився з братом Андрієм до Сосниці та розпочав там будівництво будинку. Згодом туди забирає і матір, яка стала ігуменею в місцевому жіночому Покровському монастирі. Але недовго довелося господарювати Дорошенкові на новому місці: уряд відіслав його до В’ятки, а потім до Москви. Згодом, у 1684 р., гетьман Петро Дорофійович Дорошенко переселився у Підмосков’я до села Яропольця, яке цариця Софія подарувала йому разом з 1000 селянських дворів. У ньому він провів останні роки свого життя. Помер гетьман 19 листопада 1698 р. та був похований біля місцевої церкви Святої Параскеви, яка до нашого часу не збереглася. На могилі встановлена кам’яна плита з написом: «Лета 7206 ноября в 9 день преставился раб божий гетман войска Запорожского Петр Дорофеев сын Дорошенко а поживе от рождества своего 71 год и положен бысть в сем месте». Першу каплицю над могилою гетьмана було збудовано стараннями митрополита Ростовського Димитрія (Туптала), що є одним з найбільш визначних настоятелів Батуринського Миколо-Крупицького монастиря. Він же започаткував традицію служіння заупокійних панахид над могилою Дорошенка. Зараз могила гетьмана доглядається регіональною громадською організацією «Земляцтво вихідців із Хмельницької області».


Своє життя Петро Дорофійович, як і більшість політиків, що виступали проти Московської держави, змушений був доживати на чужині, але, незважаючи на це, пам’ять про нього жива і сьогодні.


Федір Юхно, науковий співробітник

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове