Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Злочин та покарання

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

удочинство на Лівобережній Україні XVII - XVIII століттях опиралось на Магдебургське право та Третій Литовський Статут 1588 р. При цьому суди, як сотенні, так і полкові, у своїх рішеннях часто використовували досить тяжкі міри покарання. За деякі злочини судочинство того часу передбачало смертну кару, та зустрічаються непоодинокі випадки, коли винесений вирок пом’якшували, що зберігало людині життя. Саме про такі судові страви і піде мова у нашій статті.


Катування та виконання вироку здійснював «мистр», тобто кат. Така посада була при кожному полковому суді. За потребою ката викликали на місце, де відбувалося слідство. Та в жодному з опрацьованих нами документів ми не знайшли прізвищ та суму грошей, які отримувала людина, перебуваючи на цій посаді.


У праці О. Левицького «По судах Гетьмащини» описано справу, яка стосується жителів Батурина. 31 травня 1657 року поблизу Батурина був скоєний злочин над жінками. У цей день батуринська міщанка, Вівдя Борисиха, разом із своєю сестрою та дочкою пішли до сусіднього села Пальчики. На дорозі їх нагнали три вершники, Василь Волошин, «виросток» гетьманського шуряка (виростками називали слуг, що з дитинства росли в будинку пана), великого пана Василя Золотаренка, Мисько Татарченко та Мусій Мульченків. Усі троє були на підпитку. Побачивши жінок, В. Волошин та М. Татарченко, полишивши коней М. Мульченкові, погнались за жінками. Збивши з ніг, Вівдю згвалтували, а з її доньки зірвали намисто та забрали гроші. Свідками злочину стали похилого віку пастухи, але зарадити жінкам не змогли, бо козаки були зі зброєю. Наступного дня їх затримали. Справу розглядали в Ніжинському полковому суді. В. Волошин відмовлявся від звинувачення, пояснюючи, що був дуже п’яний. Його спільник зізнався у скоєному. Вирок винесли на основі Литовського Статуту 2 розділу 5 артикулу, в якому говориться: «За зґвалтування жінки призначалося найвище покарання - кара «на горло». Але скривджена, не бажаючи смерті своїм кривдникам, заявила, що дарує їм життя, при умові, що винуватці сплатять всі витрати суду та їй «...шкод нагородження ґвалту і викладів».


Судді не погодились відпускати злочинців без покарання і винесли ухвалу:«...аби Василеві й Миськові містр по вуху одрізавши, з міста посторонками висвідчив, щоб і в полку тутешнім ні в кого і ніхто їх передержувати не важився, под горловим скаранням; а Мусій Мульченко, при том же ґвалтовном учинку будучи, що не дав жодного рятунку, повинен буде Борисисі заплатити встановлену Статутом виплату».


Інший злочин здавалося б і не такий тяжкий, але українське суспільство не шанувало крадіїв і, тому вироки для них були суворими. Так в 1722 році Ніжинський полковий суд розглядав справу про крадіжку, яка сталася в Сумах. Місцевий житель М. Романенко був спійманий на місці злочину і переданий до полкового суду в Ніжин. Під час розгляду справи його катував «мистр» «кгнотовим боем», а після рішення суду «означен врезанием уха и за место (місто) катом выгнан».


Через деякий час М. Романенко скоїв крадіжку вдруге. Знову справу розглядали в Ніжинському полковому суді. Опираючись на Третій Литовський Статут 1588 року, за крадіжку вдруге злодія мали б скарати на смерть, але судді вирішили: «Хоча он, Романенко, достоин был смертного карання, однак же для молодых лет его, надеючися, же может покаятися, животом даровал и всказал перше кіями до полусмерти на мосту быть, а потом, означивши его, М. Романенка, урезанием носа, мистром з места выгнати».


Отже, не дивлячись, що злочини сталися в різні часи, судова система на українських землях залишалася досить суворою. Та були випадки, коли вироки пом’якшували заради порятунку людського життя.


Наталія Дробязко,
зав. відділом «Будинок - музей В. Кочубея»
НІКЗ «Гетьманська столиця»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове