...На розі вулиць Шевели та Кошелевої (нині – вулиця Жовтнева) стояла велика садиба залізничника Кукси. У нього в господарстві були невеличкий механічний млин і олійниця. Після революції 1917 року усе дворище зайняв маслозавод й залишив його лише після будівництва молочноконсервного комбінату  у 1951 році. А дворище маслозаводу зайняло будівельно-монтажне управління.

Трикутник землі від Куксиної садиби до хати Іванівських й до садиби Майоревича був ніким не заселений. Тут у 1918 році була базарна площа, яка проіснувала досить довгий час. Лише у 1924 році її заселили (з боку вулиці Кошелевої) Немітько, Онущенко, Пашакінський, Скоробагатько й Куліш, а з боку вулиці Центральної – Кіркевич, Лелетко, Мельник.  По цій же, Центральній, вулиці між садибами Кіркевича й Мельника був збудований промтоварний магазин, який потім, під час німецької окупації Бахмача (1941-1943 рр.) мадярськими солдатами був прилаштований під кухню. Будівлю магазина вони поступово розбирали на паливо для кухні, аж поки не спалили всю. Після звільнення Бахмача на цьому місті було збудовано цегляне приміщення перукарні, яке й збереглося донині.

 

Посередині Центральної вулиці (з обох боків, праворуч і ліворуч ) розташовувалася базарна площа. На всю ширину з лівого боку площі стояв довжелезний, з проїздом посередині, магазин з ганком під навісом впродовж усієї фасадної частини. Поміст його бів настільки низький, що багнюка з вулиці нерідко затікала у магазин. Під навісом ганку висіли на мотузках шматки сала, окорок, ковбаса, що вказувало на профіль магазина. За наскрізним проїздом, під другим дахом ганку висі-ли бублики, калачі, франзоля*, буханці. Тут торгували й борошном та крупами, а власниками були Лахман та Блох. Під цим же дахом Карлін та Арон торгували сукном й готовим чоловічим одягом. Крамниці Шапіро й Тищенка були наповнені м’ясними продуктами в усіх видах й у повному асортименті.

Навпроти  цього міні-універмагу  розташувалася крамниця Синявського. Тут було те саме, що й ліворуч, але це все коштувало на копійку дорожче, бо воно було свіже й високоякісне. Через дорогу, саме там, де починався довгий магазин, була чимала крамниця лікарськіх засобів та дитячих іграшок. Вона мала скляну вітрину, що виходила на базарну площу. За склом стояли олов’яні солдатики, які викликали заздрощі кожної дитини, що проходила повз цієї вітрини. Поряд з цим магазином, у вигляді розтягнутої підкови, напівколом розташовувалися ларьки й невеличкі крамнички. Вони були збудовані настільки щільно, що пройти між ними було неможливо.

Оце така у старому Бахмачі була базарна площа на Центральній вулиці. Сюди по суботах і неділях вивозили хурами продавати свій крам й селяни,   й місцеві мешканці (кустарі-одинаки, робітники-залізничники, підрядники, виконавці).

Як вище вже згадувалося, довжелезний магазин з суцільним критим ганком по фасаду з лівого боку базарної площі мав посередині проїзд, який вів у центр величезного єврейського поселення. Хижі свої вони поприбудовували з тилу магазину. До цієї хижі прибудовувався ще менший  будиночок, а до останнього – ще якась халабуда. Тут жила єврейська біднота: Сруль, Сіровські, Кімельман, Аршавський та інші. Будівлі були низької якості, дахи були вкриті старою бляхою й пропускали навіть дощову воду, як решето, що робило нестерпним життя особливо в період весняних й осінніх дощів. Тому влітку в цих хижах було нестерпно жарко, а взимку нестерпно холодно. У цьому єврейскому мікрорайоні працювали гарні спеціалісти. Чоботар Лаєвський зі своїми помічниками шив добротне ялове, хромове   та платове** взуття. Кустар Копель шив чоловічий одяг відмінної якості. Кустарі Сіровські виконували різні роботи: фарбували дахи, малювали народні картини, вивіски, а при необхідності – грали на скрипках й інших інструментах. Аршевський виготовляв господарчі товари з жерсті (бляхи). Візник Сруль биржував конякою. Він ніколи не домовлявся й не торгувався за ціну, а наймався так – скільки даси.

У цьому плутаному й загадковому для інших мешканців лабіринті жили лише бідні євреї. Тут було надзвичайно брудно, а при найменшому подиху вітру у повітря здіймалося стовпом пір’я, пилюка й дрібний бруд та вихором носилося по території, або виривалося геть на базарну площу.

Єврейські діти були віддані на поталу стихії й були завжди напівголодними й галасливими. Зранку до пізньої ночі тут стояв нестямний крик й гамір.

В кінці цього єврейського поселення, на всю ширину двору були розміщені “ремісничі цехи” – маленькі старезні сарайчики з драними дахами. Тут працювала половина єврейського населення - кувалося важке єврейське щастя й добробут. Старі, з чорними й рудими бородами чоловіки та чубата молодь з ранку до ночі тут працювали. Одні коптили ковбаси, сало, м’ясо, оселедці, воблу. Коптильня являла з себе маленьку хатиночку, з мініатюрними дверима. Вона була охоплена димом знизу й доверху, наповнюючи повітря навкруги приторним духом часнику та копченостей. Поряд було збудовано щось, схоже на давно не жилу хату, й де розташовувалися великі казани, а посередині житла стояла велика російська піч. Тут  працювали єврейки, які допомогали чоловікам виготовляти бублики: місили тісто, ліпили однакового розміру бублики й запарювали їх у гарячій воді у вищезгаданих казанах. Цей процес був настільки ущільнений у часі, що тут все йшло неначе на механічному конвеєрі, й тільки безперервний крик й галас працюючих вказував на тих, хто в дійсності виробляв ці бублики.

Інші майстри у своїх ятках варили й плавили у  казанах якусь густу масу рудого кольору, а потім черпаком виливали її на металеві листи й розкачували качалками. Виклавши під лінійку, різали її ножами на рівні прямокутники. Це були цукерки. Поряд молоді парубчаки розкачували подібну, але білу масу у вигляді стрижнів (неначе свічки), обгортували їх прозорою плівкою, а потім обкручували вузенькою золотавою стрічечкою. Це теж були цукерки, але вони вже продавалися поштучно.

 

* Франзоля - французька булка. («Толковый словарь» В.Даля)
** Платове взуття - значення невідоме. Хто пам`ятає, поділіться, будь ласка, з читачами.