Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Паломник, письменник, розвідник?

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Людина, про яку йде мова в цьому нарисі, жила і активно діяла близько тисячі років тому, однак вдячна пам’ять нащадків про неї збереглася до наших днів. Це викликає цілий ряд запитань, відповідь на які дати дуже і дуже непросто. Мова йде про Даниїла, чернігівського, ймовірно, боярина, відомого нам як Даниїл-Паломник. (Слово паломник перекладається як «пальмоносець», оскільки мандрівник, на пам’ять про відвідини святих місць, як правило, приносив із собою пальмову гілочку). Була ця талановита людина ігуменом (ігумен – титул управителя) одного із чернігівських монастирів, письменником, мандрівником і, можливо, за сумісництвом ще й дипломатом та розвідником.


Відомо, що був пострижений у монахи в Києво-Печерському монастирі. Характер його подорожі на Близький Схід, чи, як тоді говорили до Святої Землі, а особливо спілкування із сильними світу цього, тобто очільниками середньовічних держав, що там тоді утворились, чомусь наштовхують і на таку думку.


Рубіж ХІ-ХІІ століть був для Київської держави пов’язаний з рядом вікопомних подій, відомих напруженою і кривавою боротьбою з половцями, народом степових кочівників. Боротьба ця вимагала напруження всіх сил держави, була пов’язана з веденням напружених військових операцій, вимагала людських і матеріальних жертв. Одне із таких зіткнень із степовиками сталося 1091 року біля прикордонного давньоруського міста Біла Вежа (тепер села Біловежі Перші та Біловежі Другі). Зіткнення це, точніше кривава битва, закінчилось блискучою перемогою військ князя Володимира Мономаха над половцями, про яку в «Літописі руському» сам же князь Володимир в «Повчанні своїм дітям» повідомляє: «…А назавтра, в день Владичиці, пішли ми до города Біла Вежа і Бог нам допоміг і свята Богородиця: побили наші 900 половців і двох князів їхніх схопили Богусарових братів Осіня і Сакзя, а два мужі тільки втекли».


День Владичиці – це день Успіння. Припадає на 15 серпня або це свято Різдва Богородиці, яке відзначають 8 вересня. Що стосується згаданих вище братів Богусарових, як і двох мужів, що втекли, то тут ідеться про половецьких ханів. Городище ж літописної Білої Вежі локалізовано археологами між згаданими Біловежами Першими і Другими. Кордон між Чернігівським і Переяславським князівствами проходив по річці Остер, яка бере початок із заболоченого лісу поблизу сучасної залізничної станції Григорівки. Отже, Біла Вежа належала до Чернігівського князівства.


У 1097 році Володимир Всеволодович (Мономах) зініціював скликання Любецького з’їзду князів для організації відсічі половцям. Однак тільки 1103 року, на правому березі Дніпра, поблизу Києва, відбувся так званий Долобський з’їзд руських князів, на якому в черговий раз розглядалося питання боротьби з половцями. Саме з тих пір розпочинаються походи проти них. Цій же проблемі були присвячені і однойменні з’їзди князів 1107 і 1111 років. Очевидно вже після першого Долобського з’їзду, наступного 1104 року Даниїл вирушив у подорож до Святої землі, про яку і написав свою знамениту книгу «Життя і ходіння Даниїла із Руської землі». Книга ця користувалася успіхом як в Київській Русі, так і в інших європейських державах.


Правив Київською Руссю в цей час великий князь Святополк Ізяславович, внук Ярослава Мудрого. Він, разом з чернігівським князем Володимиром Мономахом, проводив досить активну зовнішню політику, спрямовану на протистояння нападам половців. Цілком вірогідно, що саме з ініціативи Володимира Мономаха і було відправлено в Палестину посольство Даниїла, замасковане під релігійну прощу для налагодження контактів з новою, цілком реальною силою, що там виникла, тобто державами хрестоносців.


Своє «хоженіє» ігумен Даниїл розпочав орієнтовно в 1104 році із плавання, у ході якого побував у Константинополі (тепер Стамбул у Туреччині). Далі, пливучи вздовж скелястих берегів Малої Азії, відвідав Ефес та висадився в Яффі, яка нині входить до складу Тель-Авіва в Ізраїлі. І тільки із Яффи, у складі групи паломників, серед яких були і його земляки, пішки добрався до Єрусалима. Свята земля, тобто Палестина, у цей час була об’єктом хрестових походів і часами виникнення тут християнських держав. Уже в 1100 році Єрусалим став столицею королівства. На момент прибуття Даниїла в Святу землю на його троні перебував Балдуїн І.


В Єрусалимі Даниїл поселився на подвір’ї православного монастиря Святого Сави. Це була його резиденція протягом 16 місяців. Звідси він відправлявся в численні екскурсії по стародавньому місту, робив подорожі по його околицях та по всій Палестині. Про побачене та свої враження від нього постійно робив детальні записи, старанно і детально описуючи пам’ятки, їх зовнішній вигляд та стан збереження, розміри, призначення приміщень та матеріали, з яких вони були споруджені.


Ігумен відвідав більшість біблійних місць, кілька разів сходив до річки Йордан та Мертвого моря. З особистого дозволу короля Балдуїна І, що саме здійснював військовий похід до Дамаску, приєднався до війська і здійснив мандрівку на північ Палестини, в Галілею. Тут, у верхів’ях Йордану, провів дев’ять днів аж до повернення короля з військом. Цей час використав на детальне ознайомлення з околицями Тіверіадського моря та містами навколо нього – Назаретом, Каною Галілейською, Фавором. А звідти, уже з «дружиною многой» пройшов у Акру, а далі, берегом Середземного моря, до Кесарії і через Самарію повернувся в Єрусалим.


Протягом двох років, що провів на Святій землі Даниїл, він обійшов її практично всю, відвідуючи деякі місця по кілька разів. Про все, що він бачив і пережив, робив детальні записи. Так, розповідаючи про річку Йордан, відмітив, що вода в ній жовта і каламутна, однак приємна на смак: пий і ще хочеться. Випало так, що на Йордані йому пощастило бути в день Хрещення Господнього. Величезна кількість людей, із запаленими свічками в руках, стояли на березі річки. Коли ж хрест опустили і пролунали слова молитви, усі ті люди кинулись у воду.

Ми маємо можливість, завдяки всюдисущому телевізору, бути свідками справжнього чуда – сходження «світла святого», що відбувається під час богослужіння щорічно перед святом Пасхи біля Гробу господнього. Був свідком цього чуда і ігумен Даниїл. Він заздалегідь пішов до короля Балдуїна І і попросив дозволу поставити свою лампадку («кандило») біля Гробу. (Ось вам і простий паломник: зайти до короля і поговорити з ним для нього зовсім не проблема!). Король ласкаво прийняв маловідомого паломника, «якоже есть муж благодетень и смирен велмии не гордитьни мала» і дав дозвіл. Просто чудеса в решеті: скромний паломник, яких тоді було тисячі, неодноразово спілкується з королем та вищими урядовцями, займається глобальними проблемами, що виникли тоді на південному сході Європи і т.п.


Після цього ігумен Даниїл купив велике скляне «кандило» (лампадку), наповнив її чистою олією і пішов до храму Воскресіння Господнього. З дозволу економа і ключника, скинувши з поваги до святого місця взуття, він зайшов до Купуклії, внутрішньої часовні, де стоїть сам Гроб Господній. Там він поставив своє «кандило» біля ніг гробу, тобто на тому місці «идеже лежаста пречисте нозе Господа нашого Исуса Христа».


Як розповідає Даниїл, десь о 8-й годині прибув король Балдуїн І. Двері храму відчинили - і маса людей заповнила приміщення. Розпочалась служба Божа. Коли минула 9-та година, на небі з’явилась хмара, і невеликий дощ пролився над святим Гробом. У печері засіяло світло, і «кандило» Даниїла разом з іншими лампадами загорілось. У печеру зайшов єпископ, запалив свічку від небесного вогню і подав королю. Від цієї свічки запалили свої свічки всі люди в церкві, а потім розійшлися з ними по своїх домівках, запалили від них лампадки у своїх домах та церквах. У наші дні це світло розносять по всіх усюдах з допомогою літаків та інших засобів пересування.


Ігумен Даниїл відслужив у Святій землі не одну літургію. Тут він молився за руських князів і княгинь, за їхніх дітей, за єпископів, ігуменів, бояр, за дітей своїх духовних і всіх християн. З радістю і гордістю повідомляв, що записав імена руських князів на поминки в монастирі Святого Сави і що тепер, після його відбуття на батьківщину, ці імена будуть поминатися також і у Святій землі.


Після повернення до Київської Руси, Даниїл, можливо в 1113 році, був призначений єпископом в місті Юр’єв, як тоді називали нинішнє місто Білу Церкву в Київській області. Помер єпископ Даниїл в 1122 році. Про популярність твору говорить і той факт, що текст «Ходіння» зберігся більше як в сотні списків, починаючи з ХV століття.


Борис Киричок,
краєзнавець,
смт.Дмитрівка

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове