Усі хвороби від нервів?

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 08 грудня 2017, 09:07

Нічого нового, насправді, у світі не відбувається. Усе колись уже було: і війни, і повстання, і падіння, і злети...

І прогрес, крім позитиву, завжди приносив з собою проблеми. Скасування кріпацтва у Російській імперії однозначно сприяло хай і повільному, але підйому економічного життя. Тисячі звільнених селян почали освоювати міста, шукаючи роботи і кращої долі. Новозбудовані залізниці зв’язали регіони імперії в єдиний організм. Заводи і фабрики, шахти й рудники потребували море робочих рук. І отримали їх.

Селяни, чиє життя протягом тисяч років не мінялося в принципі, опинилися у зовсім іншому середовищі. З іншими поняттями моралі, серед інших звичаїв, в іншому способі життя, де головним стає заробіток грошей, а не традиційність розміреного, усталеного селянського існування.

Не те, щоб вони були причиною проблеми, ні. Просто прогрес, селяни й місто з його проблемами перетнулися в одному часі і просторі.

Проблема існувала тисячі років і не зникала, просто потрапила в сприятливі для себе умови. Величезні маси населення відірвалися від свого коріння і рушили імперією. Разом з ними вирушив і сифіліс.

«Архивные данные, датируемые 1835 г., показывают, что заболеваемость венерическими болезнями в российской армии составляла 58 на 1000 человек, а среди гражданского населения больные сифилисом составляли 10 % от общего числа госпитализированных.

В 1850 г. Эпидемия сифилиса достигает таких небывалых масштабов, что выявляются целые семьи больные сифилисом, дети с врожденным сифилисом, особенно в провинциях.» Тобто ця біда існувала й раніше, й боролися з нею всіляко, а тут «накрило».

Протягом 1887 – 1891 рр. в імперії лікувалося 1 289 478 хворих. З них тільки дітей 175 687. Статистичні дані говорять, що в армії майже 8% особового складу були носіями хвороби. Спеціалізованих лікарень тільки 11 на всю Росію.

На 1894 р. «лідерами» серед губерній Російської імперії були Смоленська, Псковська, Рязанська, Воронезька, Тамбовська, де кількість хворих перевищувала 5% населення.

До другої групи (3%+) відносились Орловська, Новгородська, Вологодська, Костромська, Тверська, Подільська (Україна), Тульська губернії. Решта губерній відносились до третьої групи з числом хворих менше 3%.

« Сифилис не щадил ни сословия, ни пол, ни возраст, ни местности. От болезни страдало 24% всей интеллигенции….. Врачи отмечали, что к концу XIX века болезнь стала поражать более ранний возраст – от 15 до 20 лет»

Особливо «накрило» армію. «В 1861 году в московском военном госпитале сифилитики составляли 7% общего числа больных, в 1864-м их было 25%, в 1866-м – более 50%. В 1869 году в среде московских войск, численностью 12.929 человек, было 1456 (11%) сифилитиков. Если учесть, что в распространении болезни 10-процентный показатель считается предельным, применительно к данному случаю можно считать ситуацию эпидемической»

Світова медицина завжди вважала основним джерелом поширення хвороби повій, через яких і відбувалась інфікування як солдат, так і найманих робітників. А ті вже у свою чергу «приносили гостинці» додому.

Так звані «відхожі промисли», коли селяни займалися якимись промислами поза межами свого постійного проживання теж сприяли зростанню захворюваності. Як це знову нагадує сучасність: «Невозможность заработать дома заставляла многих оставлять семью и отправляться в различные промышленные и торговые центры, города, на пристани и т.п., в выходе из деревни на далёкие промыслы виделся единственно спасительный исход». За даними всезнаючої статистики з 18 млн дорослих чоловіків на промислах було 4,5 млн у віці від 18 до 60 років, в основному сімейні. У багатьох губерніях кількість заробітчан складала від 30 до 60% дорослих чоловіків.

Поширенню напасті сприяло й відношення селян до неї, як до простуди чи золотухи, антисанітарні умови проживання великих сімей у маленьких хатах. Іноді хворобу вважали за злі чари і до лікарів потрапляли вже пройшовши повний курс «лікування» у місцевих ворожбитів.

Ситуація погіршувалась і тим, що тільки у 1905 р. німецькі вчені виявили збудника хвороби, зупинили її у 30 рр. ХХ століття.

А приборкати епідемію вдалося тільки в кінці 40-х рр.., після поширення антибіотиків.

Якщо хтось думає, що наш край ця «холєра» оминула, бо у нас жило чемне й виховане населення, яке слухалось маму і тата і жило за давнім українським «фен шуєм» і в гречку не скакало, то таки ні.

З документів Конотопського архіву, а саме з «Распрєдєлєніє лєчівшихся сіфілітіков по участкам і сьолам в Конотопском уєздє за указанниє 10 лєт» можна дізнатися про таке:

протягом 1883 – 1894 рр.

-у місті Конотоп лікувалося 1339 громадян,
- місто Бахмач – 856;
- місто Батурин – 1324;
- с. Курінь – 379;
- с.Обмачево – 514;
- с.Городище – 204;
- с.Пальчики – 185;
- містечко Красний Колядин – 395;
- с.Дмитрівка – 126;
- с.Рябухи 127;
- с.Гайворон – 77;
- с.Голінка – 143;
- с. Тиниця – 429;
- с. Рубанка – 152;
- с. Кропивне – 92;
- с. Григорівка – 144;

У документі наведено повний перелік сіл тодішнього Конотопського повіту, а тут приведено тільки населені пункти нинішнього Бахмацького та частини Талалаївського району, прилеглих до Дмитрівки.

Сергій Балашов,
краєзнавець, смт.Дмитрівка
На фото: «Жовтий білєт».

Під час написання статті використано сайти:
http://www.epidemiolog.ru/all_of_diseases/detail.php?ID=5030963
https://wowavostok.livejournal.com/1224785.html та матеріали Конотопського повітового зібрання, люб’язно надані С.Шепіловим.

• < Попередня
• Наступна >