Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Один день колгоспника

Рейтинг користувача:  / 2
ГіршийКращий 

1955 рік. Події у світі:


12 лютого - У Радянському Союзі прийнято рішення про будівництво у Казахстані космодрому Байконур.


Перейматися ж проблемами народу було ніколи і не так престижно, як створювати ядерну дубину, якою СРСР лякав увесь нормальний світ.


27 лютого - Федеративна Республіка Німеччина стала суверенною державою - Франція, Велика Британія і США відмінили дію окупаційного режиму. Одним із символів «Німецького економічного дива» стають автомобілі «Фольксваген», які стають візитівкою німецьких міст, ще 10 років тому іноді до підвалин стертих війною.


У СРСР будують стартові майданчики для ядерних ракет, а основною транспортною одиницею залишається колгоспний коник.


15 квітня – У США відкрито перший McDonald’s. У перший день роботи в ресторані продавались гамбургери по 15 центів і картопля “фрі” по 10 центів, а виручка загалом склала 362.12 долара.


У СРСР і слова такого, - McDonald’s не чули, просто їли картоплю «мундєрку» з квашеними огірками і пишались, що скоро «на Марсє будут яблані цвєсті».


9 травня - Федеративна Республіка Німеччини прийнята в НАТО.


Який жахливий символізм для радянської людини! У Німеччину увійшли вояки НАТО! 9 травня! Правда тоді цей день не був ні святковим, ні вихідним, він стане таким з 1965 року.


13 червня - У СРСР відкрито нове родовище алмазів - «Мир», на території Якутії. Промисловий видобуток тут розпочався через два роки і тривав до 2001 року. За цей час було видобуто дорогоцінного каменю на суму понад 17 млрд. дол. США.


А радянські люди працюють у ланках колгоспів, сапуючи руками буряки, щоб рідна держава зробила з нього цукру, продала і на виручені гроші допомогла будувати комунізм в усьому світі. За 17 млрд. доларів його ж не побудуєш. А як продати цукор то….


17 червня - Відбувся перший політ радянського пасажирського реактивного літака “ТУ-104”.

Для подорожі літаком потрібен був паспорт, який радянським селянам був «не положений». Тому скажімо породистий пес, маючи паспорт, міг подорожувати літаком, хоч і з хазяїном. А породистий колгоспник, але без паспорта – ні, хоч і з головою колгоспу.


17 липня - Поблизу Лос-Анжелеса відкрився перший Діснейленд, тематичний парк розміром 160 акрів, будівництво обійшлося в 16 мільйонів доларів.


Діти села Рубанка (та що там Рубанка, всього СРСР) обходилися тематичними парками на ставках чи річках, які були створені самою природою і економили 16 млн.


5 серпня - У Німеччині пройшли урочистості з нагоди випуску мільйонного легковика «Фольксваген 2».


В країні «вкуснава пломбіра» мільйонами волів і коней їздили і без такої урочистої помпи.


25 жовтня - У місті Менсфілд, штат Огайо, американська компанія Tappan Company вперше продемонструвала побутову мікрохвильову піч. Новий побутовий пристрій вартістю 1200 доларів давав змогу за 22 секунди приготувати яєшню і за 90 секунд - біфштекс.


Подумаєш…У нас на оберемку соломи, спаленої в екологічно чистій печі готувався харч на увесь день для всієї родини, без доларів, біфштексів і 22 секунд на яєчню.


1955 рік. Рубанка, Бахмацький р-н.


Ранок у бідній колгоспній родині починався з квесту «Знайди паливо». Батько, який прийшов з фронту Другої світової війни без ноги, ока та пораненою у лікті лівою рукою працював об’їждчиком, тобто наглядав за полями. У його обов’язки, на щастя, вже не входило ловити земляків «за п’ять колосків» і давати їм «путівку у Колимські санаторії». Мав бричку й коника. От за його допомогою, вранці, годині о четвертій, він їхав до колгоспної скирти соломи любуватися зорями та стерегти красти солому. Під його прикриттям до скирти приходили й сусідки, щоб теж прихопити оберемок романтики соломи.


Вдома соломою топили піч, від її вогню готували їсти на увесь день. От уміли ж дивитися в майбутнє. Тільки у ХХІ столітті світ переходить на відтворювальні джерела енергії, а в совєцькому союзі вже тоді це знали і широко використовували. Не уявляю, як оберемком соломи можна натопити у хаті… Хоча і хата ж була нова і модерна. Дерев’яна мазанка з глиняною долівкою взимку по максимуму використовувала енергоощадні технології – обставлялась паличками, за які закладалась картопляна гичка та кукурудза. Виходило тепло, надійно та стильно, на заздрість усьому прогресивному людству.


Сучасна дітвора, крім комп’ютерних ігор, із задоволенням дивиться фільми жахів, а тоді із захватом ділиться враженнями і навіть боїться поночі виходити на вулицю. У ті часи був «соцреалізм», усе було справжнім, натуральним, дерева вищими, сонечко яскравішим, трава зеленішою, а фільмів жахів не було. Зате був у героїв оповідання сусід, трохи не сповна розуму, не шкідливий і не злий, але зі звичкою ходити місячними ночами.


Однієї такої ночі він заглянув до хати наших героїв.

Діти спали на печі, батьки на полику (таке розкішне дерев’яне диво, три, чи п’ятимісне спальне ліжко). Ніч, напівтемрява, світло місяця у вікні і постать із сокирою у хаті.


Романтика! Тут і дорослому потрібно мати нерви, як канати. Чого вже він приходив, поколядувати чи засівати,- не відомо. Старша дитина, дівчинка, прокинулась і веселим криком розбудила всіх, а батько вивів непроханого гостя з хати. А страх у дитини не вивів, він залишився. І коли батьки одного разу пішли по солому, донька прокинулась і побачила, що сама, хоч і з молодшим братиком, у замкненій хаті. «Радості» меж не було. Вона рубелем (праска тих часів, простіше кажучи дошка із зубцями, якою тягали качалку з намотаною одежиною по столу) вибила віконце і кричала так, що Левітан у Москві мовчки заздрив.


Дитину почули та заспокоїли, так почався звичний робочий день. Після сніданку батьки йшли на роботу, батько в об’їзд, мати в ланку чистити буряки. Буряки були стратегічною радянською с/г культурою, з них робили цукор, а він робив життя дружніх СРСР африканців та азіатів солодшим. Те, що буряк чистили вручну ножиками до морозів, або й під час них, сидячи на віхтику соломи в чистому полі (а віхтик теж не викидали, а несли додому, це ж альтернативна енергетика, паливо) то ж чиста дрібниця і тільки користь для здоров’я.


А діти теж отримували свій «трудомінімум» на день. І діло робилося, і менше часу на пустощі, і на свіжому повітрі, не те, що зараз, сидять на диванах у теплих хатах, граються в інтернетах своїх. Замести двір, хату, погодувати птицю та молодшого братика, води принести таке і невеличке ніби коло обов’язків, а часу на пустощі залишало мало. Власне з іграшок була тільки лялька з ганчірок скручена, до речі, цінність неймовірна. Саме її першою викинула у вікно мала, коли залишилась у хаті сама.


Звичайними розвагами були гра у хованки чи квача, пустощі на сільському ставку, які починалися від часу, коли скресала крига і можна було кататися на крижинах. Влітку ставок був для усіх дітлахів і дитсадком, і школою, і Диснейлендом.


Героїня розповіді й досі згадує, як добре було у дідуся в селі Терешиха. Поратись не змушували, гусей тільки пасти доводилося. Це була така собі дуже рання версія сучасної комп’ютерної гри «Ферма», тільки дуже онлайн, зі справжньою росою, туманом, сонцем та дощем. Ранній підйом уранці теж малій не подобався, але це було краще, ніж щоденні клопоти вдома. І дід – гуморист обіцяв малій - «йди гусей пасти, йтимеш заміж, дам тобі …раного гусака!».


– Дідусю, я не хочу ….раного!


– То йди пасти, може дам і справного.


А вдома, після виконання всієї роботи, що батьки сказали, малеча чекала їх на призьбі (це такий майже пентхауз, тільки низенький) хати. Старша сестра ще довго боялася бути у темряві в хаті, навіть з братиком. Не виконати всю роботу було так само страшно, як сучасним дітям не пройти рівень у грі і «не зберегтися», тільки тих дітей чекала своя «точка перезавантаження», іноді у декого навіть з батьківським ременем.


Батьки приходили вже добре поночі, мусили ще порати худобу, аж тоді, пізно, родина вечеряла при світлі яскравої і екологічно нешкідливої гасової лампи. Так і спливав ще один робочий день.


Сергій Балашов,
зі спогадів В.І.Семиліт

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове