Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


«Хайвей» і заєць на Густах (або ненав’язливе краєзнавство)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

3 січня 1957 року. Після 11 років розробок американська компанія Hamilton Watch представила перші у світі наручні електричні годинники. У наступне десятиліття вони мали шалений успіх не тільки завдяки технологічній новизні, але й завдяки нестандартній асиметричній формі.


А в цей час у нас... Дід Ілько підв’язує до годинника з гирями зайву залізячку для точності ходу хатнього хронометра.


25 березня - Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди і ФРН підписали у Римі договір про створення Європейської економічної співдружності(«Спільний ринок») і Європейської співдружності по атомній енергії («Євратом»).


А в цей час... Жителі Дмитрівки, Гайворона і Красного Колядина домовились про спільний випас худоби на лугах річки Ромен.


15 травня - Великобританія провела випробування своєї першої водневої бомби і стала третьою термоядерною державою світу.


А в цей час... Селяни СРСР масово садять городину і скопують обніжки лопатами.


28 травня - В США засновано Національну академію грамзапису, котра вручає призи «Гремі», престижні нагороди за визначні досягнення в галузі музики.


А в цей час травневого вечора невідома Галька з Дмитрівки співала в майбутньому ансамблі «Веселі ложкарі»….


9 липня - Групою шведських вчених відкрито 102-й хімічний елемент групи актиноїдів з атомним номером 102, який вони назвали Нобелій.


А в цей час... Жителі аж цілого районного центру Дмитрівка боролися з вошами, виварюючи білизну в окропі з попелом.


29 липня - У Відні почало роботу Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), покликане здійснювати контроль за мирним використанням атомної енергії.


А в цей час... Жителі могутнього СРСР вручну копають торф, щоб протопити власне житло.


3 серпня - В СРСР проведено запуск першої радянської міжконтинентальної ракети «Р-7» конструкції Сергія Корольова.


А в цей час... Селяни Чернігівщини ( і не тільки) загрібають дерев’яними граблями, як і століття тому, третій укіс сіна і кіньми звозять його до колгоспів.
19 вересня - На полігоні в штаті Невада США провели перший підземний ядерний вибух.


А в цей час... Дід Ілько Киричок вперше протоплює грубку власноруч викопаним торфом прохолодного вересневого вечора.


24 вересня - У Барселоні відкрито футбольний стадіон Камп Ноу, будівництво якого розпочалось в березні 1954 році. Стадіон, місткістю 96336 відвідувачів, є найбільшим у Європі і 11-м у світі.


А в цей час... На вигоні села Дмитрівка відбувся матч з футболу між командами «Хитрий хутір» - «Жованики». Матч з групового боксу відбувся увечері того ж дня.


4 жовтня - О 10-29 за московським часом в Радянському Союзі запущено перший у світі штучний супутник Землі.


А в цей час... Колгоспники Чернігівщини замислились, чи не пора взути гумові чоботи та кухвайки, зважаючи на перші заморозки, чи ще можна розкошувати босоніж по траві.


25 жовтня - У перукарні нью-йоркського готелю «Шератон» два кіллери, найняті Віто Дженовезе, застрілили 55-річного Альберта Анастасія, керівника в 1930-і роки «Синдикату смерті», організації найманих убивць, а в 1940-50-і - боса однієї із п’яти гангстерських сімей Нью-Йорка.


А в цей час... У привокзальному ресторані залізничної станції Рубанка джентльмени Дмитрівки чемно пояснили жителям Красного Колядина тонкощі агрономії озимих культур. Постраждалі претензій не висловлювали.


3 листопада - у Радянському Союзі запущено другий супутник. Він став першим, на борту котрого знаходилась тварина, собака Лайка. За офіційною версією Лайка прожила декілька днів до закінчення кисню в супутнику, а потім її життєдіяльність підтримувалась за допомогою спеціальної апаратури, котра вийшла з ладу після повної розрядки батарей. Лише у 2002 році стало відомо, що Лайка витримала лише чотири оберти навколо Землі - через конструкторські прорахунки і відсутність системи терморегуляції Лайка померла від стресу і перегріву, а радянські інформагенства протягом 7 днів передавали дані про самопочуття уже мертвої собаки.


Якось так функціонувала і функціонує донині уся наша медицина місцевого рівня.


7 листопада - на колишньому автомобільному заводі «Ауді-Хорх» в Цвікау, котрий дістався Східній Німеччині після Другої світової війни, почався випуск нової марки машини «Trabant Sputnik»


А в цей час... Федько та Ілько запрягли волів, щоб відвезти кілька возів землі у профіль траси Дмитрівка – Бахмач.


17 грудня - США провели перше успішне випробування міжконтинентальної балістичної ракети «Атлас».


А в цей час... Дід Ілько посклив вікно у хатині, прибудованій до основної хати.


… А цього ж року діти космічної держави Ілько та Федько брали участь у будівництві «швидкісної магістралі» Дмитрівка - Бахмач, тієї, що ми зараз знаємо, замість старої, яка проходила через нинішній район Кирички с.Дмитрівка та далі через с.Гайворон – с.Григорівка (через ставок Пуста)).


Мій друг Федір переказує особливості будівництва «автобану десятиліття».


Ця автомобільна дорога, прокладена паралельно залізниці, остаточно змінила карту села Дмитрівка, зробивши її нинішній умовний центр транспортним перехрестям доріг з боку с Кропивне на Красний Колядин та з боку Бахмача у бік Талалаївки.


Вона пройшла від сучасного торгового центру села паралельно залізниці до колишнього переїзду старого, ще козацьких, як мінімум, часів, шляху з Кропивної до Гайворона у районі так званої «Грушиної будки» (За прізвищем залізничного доглядача) та далі до 25 кілометра (роз’їзд Рубанка – Гайворон). І знову паралельно залізниці до Григорівки, далі до Тиниці та Бахмача.


Кожного дня начальник наказує відвезти швидкісним автотранспортом 50 - х рр., (не повірите, - волами) пару - трійку возів землі у насип майбутньої швидкісної магістралі, по якій будуть літати автомобілі ГАЗ з небаченою швидкістю 50, а то й усі 70!!! км на годину. Діло було восени 1957 року, коли життя вже точно стало «лучшє і вєсєлєй».


Справи в тодішньому українському селі були настільки чудовими, що хлопці з мікрорайону «Кирички» вважали непоганим тоном пройтися увечері, після легкої прогулянки на волах, висипавши парочку возів землі у насип майбутнього автобану, накопаної до речі просто лопатами, полем у пошуках розваг і зайця. Заєць мав бути просто бонусом після легкого дня, добавкою до звичайного селянського столу, на який мати ставила борщ, фуа-гра й лобстерів.

Потрібна була невимушена прогулянка з пару – трійку кілометрів і зайчатина парує на столі усміхнених селян.


Район полювання починався прямо за городами діда Ілька Киричка, називався «Густи», від сучасного нового кладовища до третього ставка Кирички.


Треба зауважити, що у ті дрімучі часи полювали за допомогою потужних і далекобійних «ружж», не таких, як зараз, Фабарми там, чи Бенеллі з Береттами, які одним виглядом паралізують усю дичину в радіусі відблиску стволів. Тоді ружжо було серйозною штукою, набої до якого споряджались димним порохом, який забивався у гільзу молотком, а після пострілу потрібно було або робити перекур з перекусом, або чекати на циклон зі сходу, щоб дим після пострілу розвіявся і мисливець побачив наслідки свого, скоріш за все невдалого, пострілу.


У районі сучасного кутка «Кирички», сучасна вулиця Шевченка, а тоді швидкісна магістраль Дмитрівка – Бахмач і мешкав дід Ілько Киричок, ветеран імператорської прикордонної служби 19 ст. Магістраль була настільки швидкісною, що будь-який автотранспорт, який промайнув від нинішньої церкви у бік Гайворона, обов’язково супроводжувався гуртом хлопчаків, який мчав за ним від церкви до ставків Кирички, на ходу витрушуючи вошей з волосся та одягу (ну була така напасть в країні Бальшова тєатра і потужних ГЕС). Не тому що транспорт був дивною божественною колісницею, яка диміла запахом бензину. Просто діти тоді були спортивними і загартованими, хоч і босими та голодними, не те, що зараз.


Колишній ветеран його імператорської прикордонної служби розказував зачарованим хлопчакам де був Хабаровськ та Уссурійськ, скільки верст було до китайського кордону та як він зі своїми орлами ловив китайських контрабандистів. Це ілюструвалось шматком крейди на глиняній долівці простої хати, перед зачарованими дмитрівським хлопчаками, які це сприймали краще, ніж сучасні діти 3-D відео у кінотеатрах. Коротше кажучи, дід Ілько був ще тим орлом, здатним і гарно розповісти про минулі подвиги, і подати приклад, як поводити себе у критичних ситуаціях. У такій атмосфері і ріс його онук, теж Ілько та його друг Федір Сазонов.


У вільний від праці на свіжому повітрі час онук Ілько займався полюванням. Оскільки статки родини не дозволяли йому полювати з рушницею Голанд - Голанд, хлопець полював з простою курковою одностволкою. Тобто перед пострілом потрібно було звести курок, що давало можливість прицілитись. Одна біда, мушка, тобто прицільна мітка на кінці ствола загубилась. З інтернет-магазинами тоді якось іще не склалося, тому Ілько перед кожним виходом на полювання викручувався, як міг. Зі шматка мідного дроту відрізався шматочок, одна частина якого оброблялась напильником, щоб бути схожою на «мушку», а нижня його частина просто вкручувалась в отвір ствола рушниці, сама собі нарізаючи різьбу. Щоправда цей девайс служив недовго, випадаючи після кількох потужних пострілів. Але Ілько невтомно оновлював прицільний пристрій свого «карамультука».


Одного осіннього листопадового вечора, уже у добрячих сутінках, до свого друга Ілька прийшов його товариш Федір. Він очікував на свіжу печеню із зайчатини. Федько зайшов у хату до друга і побачив того у дещо дивному вигляді. Ілько меланхолійно відпочивав на полику коло печі, у гумових чоботях та кухвайці (таке модне пальто часів недорозвиненого комунізму). При цьому вікно хатини (частина традиційної української хати, розділеної сіньми), було цнотливо затулене подушкою.


Федір чемно поцікавився у друга, WTF?, тобто чому пан Ілько у такому вигляді відпочиває, і де печеня із зайця?


Виявилось кілька цікавих особливостей полювання на зайця з древнім мушкетом, з мушкою з мідного дроту спорядженого набоями з димним порохом, запресованим у гільзу молотком. Коротше кажучи, після легкого робочого дня з волами, землею, лопатами і автобаном, Ілько хотів розважитись полюванням. В чергове вкрутивши до свого ружбая мушку з мідного дроту і вставивши патрон у патронник, онук геройського діда–прикордонника зібрався йти на полювання. У цей час дідусь –хранитель Уссурійського краю, стояв навкарачки і вибирав попіл з грубки у хатині, де згодом не скинувши гумових чобіт і відпочивав онучок.


Газопровід Дашава-Київ — перший магістральний газопровід в Україні, який почав роботу 1948 року та став найпотужнішим газогоном Європи того часу дивним чином минув хату діда Ілька і транспортував газ до Києва, Брянська та Москви. Тому дід топив оселю власноруч накопаним на болоті р.Ромен торфом.


Оскільки підлога тоді була просто глиняною долівкою, ніхто не заморочувався попелом, чистотою і тому подібними дурницями. Стоячи накарачках, дід спокійно вигортав попіл з грубки на долівку кочережкою. У цей час, у передчутті смаженини із зайця, онук Ілько у дворі, забувши про вставлений у рушницю набій, вирішив перевірити мушку. Оскільки прицілитись з тої рушниці було можливо лише звівши курок, онук зробив це не задумуючись. Клацнувши курком, Ілько скинув рушницю на перехрестя віконної рами, як на найзручнішу для цього мішень. І, звісно, перевіряючи мушку, натиснув на спуск. Дід Ілько, не осоромивши титул ветерана–прикордонника, зреагував на постріл миттєво і тактично грамотно – упав обличчям у купку нагребеного з грубки попелу.


З «приспособами» для гоління у ядерній державі було не так гладко, як у богопротивній Америці, тому дід Ілько мав невеличку борідку і вуса, якими і припав у попіл. І так, пирхаючи і лежачи в попелі, тихенько поцікавився в любого онука -добувальника: «Ілько, ти більше стріляти не будеш?»
Так невдало закінчився похід на зайців листопадового вечора 1957 року.


Балашов С.
Використано спогади мого старшого товариша і друга С.Г.Ф.

На фото той самий Генка Сазонов.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове