ЙЕТІ (снігова людина) з Рубанки

Рейтинг користувача:  / 6

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: Субота, 12 січня 2019, 09:02

1958 рік. Події у світі

4 січня - Після 92 днів перебування у космосі, увійшов у атмосферу Землі і згорів радянський “Спутник 1”, перший зроблений людиною об’єкт, що вийшов на навколоземну орбіту.

Так СРСР готувався скинути ядерну бомбу на голову буржуям. Тільки кому б він тоді продавав нафту та газ і в кого купував пшеницю?

6 січня - Радянський Союз повідомив про плани протягом року зменшити чисельність своєї армії на 300 тисяч чоловік. Це скорочення стало найбільшим із серії скорочень радянських збройних сил, що проводились в рамках оголошеної Микитою Хрущовим у 1956 році політики “мирного співіснування” із Заходом. Усього за два роки чисельність Радянської армії зменшилась на 2 мільйони чоловік і наблизилась до 3 мільйонів військовослужбовців.

Усе логічно – буде ракета, армію можна скоротити до «невеличкої», до 3 мільйонів. На секундочку: сучасна армія Китаю з його населенням - Народно-визвольна армія Китаю, НВАК - найбільша за чисельністю армія у світі - 2 250 000 чоловік.

31 січня - Здійснено запуск першого американського штучного супутника Землі “Експорер-1”, котрий встановив наявність навколоземного радіаційного поясу.

У гонку озброєнь включились США і розвивають свою ракетну програму.

5 лютого - Гамаль Абдель Насер став першим президентом новоутвореної Об’єднаної Арабської Республіки, до котрої увійшли Сирія та Єгипет. Сирія вийшла з ОАР у 1961, а Єгипет ще до 1971 року користувався назвою неіснуючої держави.

І СРСР одразу спробував побудувати у Єгипті соціалізм ( у себе ж усе було чудесно), заодно з часом «вирішити» проблему Ізраїля, натравивши на нього Насера. Щоправда прізвище виявилось пророчим і розгромити Ізраїль не вдалось. Зате лишилися пісенька про Героя Радянського Союзу:

Живёт в песках и жрёт от пуза
Полуфашист, полуэсер,
Герой Советского Союза,
Гамаль Абдель на-всех-Насер.

16 березня - Цього дня компанія Форд Мотор випустила свою 50-мільйонну машину - це був автомобіль марки “Thunderbird”.

Зате у Радянської армії у цей період на озброєнні перебувало до 60 000 танків типу Т-54/55. На них і «подорожували», в тому числі туди, де були автомобілі марки “Thunderbird”.

17 березня - На американському космічному супутнику “Авангард-1” було вперше використано сонячні батареї.

Пффф, та у нас щороку в березні діди з бабами вилазили на призьбу, як перше весняне сонечко пригрівало і ставали «сонячними батареями».

4 липня - На Харківському тракторному заводі випущено 500-тисячний трактор.

А ще через кілька десятиліть вони почнуть замінювати ручну працю в колгоспах.

12 вересня - У США випробувана перша інтегральна схема та створено перший промисловий зразок. Вони вважаються “батьками” мікросхем.

У Союзі лампова електротехніка працювала до початку 90-х рр. чи й довше і горя не знали.

19 жовтня - У Брюсселі завершився перший після Другої Світової війни міжнародний ярмарок, котрий офіційно іменувався “Брюссельська універсальна міжнародна виставка” і проводився під гаслом “Погляд на світ - новий гуманізм”. Його відвідало 42 мільйони людей, котрі стали свідками демонстративного протиставлення капіталістичного (США) і комуністичного (СРСР) “бачення світу”. Крім того, що їхні стенди знаходились у протилежних кінцях виставкової зали, кожна з країн зробила наголос на ідеологізованій демонстрації власних досягнень - СРСР на космічних досягненнях колективного розуму (перший супутник), США на високому рівні повсякденного сервісу середнього американця (кухонне приладдя, побутова техніка).

Символічна картина – радянський колгоспник у кухвайці і кирзових чоботях, виходить вночі з хати-мазанки, яка топиться соломою і справляючи малу нужду на купу гною замріяно дивиться у зоряне небо, шукаючи радянський супутник. І пишається всією душею.

13 грудня - американськими вченими був проведений запуск живої істоти в космос з поверненням. На борту ракети АМ-13 перебувала мавпа Ґордо, вона провела 15 хвилин в космосі, але, повернувшись на Землю, капсула з мавпою затонула в океані.

Приблизно у цей час гордий радянський колгоспник збирається зірвати Джекпот, подвоївши свій місячний прибуток при сприятливих обставинах. (про це читайте нижче)

1958 рік. Бахмацький (тоді Дмитрівський район). Місце дії:

Рубанські кар’єри.

У вершині річки Хвощова, яка бере початок у районі с.Терешиха, біля зниклого вже хутора Хаїха, на стику Бахмацького та Ічнянського районів ще перед початком Другої світової війни почалося добування торфу, а в 50-60 рр. стало навіть відносно механізованим. Ріка Хвощова зникла з карт і з життя, зараз її русло називають або просто болотом, або залежно від конкретної місцевості: Рубанські, Романкова гребля, Шумки, Ко(а)тлован, болото коло Рябух, тощо. Її русло каналізовано від Котлована до місця впадання у р.Ромен, вище по течії зараз вже й не зрозуміло – природня там канава чи штучна для спуску води з кар’єрів.

У 58 році інтегральних схем хоч і не було, але торф держава копистками (спеціальними лопатами) вже не копала. Була спеціальна машина, яка копала і викидала його на берег. До появи машини, яка формувала брикетики з торфу і сама їх розкладала по полю, це робили люди. Шматочки торфу ношами розносили по полю вручну і розкладали сохнути, тоді складали у «ліхтарі» - пірамідки, які провівав вітер. Поле для сушки – берег річки, у якому були прокопані вузькі й неглибокі дренажні канави, щоб ґрунтові води не заважали процесу висушування альтернативного радянського палива. Об’єми викопаного торфу можна легко зрозуміти зі зроблених з повітря сучасних фотографій Рубанських кар’єрів. Там і зараз глибина води 1- 3 метри, і це враховуючи постійні посухи останніх років і замулення водойми. А у часи добування торфу все було серйозно, це ж не сонячні батареї у космосі розгортати.

З утвореного кар’єру вода відкачувалась мотопомпою у русло річки залізною трубою. Нині ці місця звуться просто Рубанськими кар’єрами 1, 2, 3, 4. Місце дії взимку було засніженим, усі канави замасковані снігом і невидимі. Герой розповіді жив у Дмитрівці, кілометрів за 7 - 8, якщо навпрошки полями. У сутінках грудневого морозного вечора Федько вирішує зайнятися фітнесом. Пробігти на лижах до «Совхозу» - хутірського поселення біля Рубанки на місце торфорозробки було легкою прогулянкою. Мета – подвоїти бюджет. Його колгоспна зарплатня у 45 крб могла зрости удвічі за умови мисливського фарту. Впольована видра (цінний хутровий звір) у заготконторі теж коштувала 45 крб. за ці гроші варто було вночі на лижах збігати 15-16 км, посидіти на віхтику соломи у рюкзаці і добути видру, яка ночами виходила на кригу з’їсти впольовану рибину і побігати.

Де робити засідку Федько вже знав. Між двома здвоєними кар’єрами був своєрідний обніжок, як зараз кажуть «бровка». Навпроти нього, якраз навпроти Совхозу одна з дренажних канавок, припорошена снігом, була незамерзлою. У неї заходила подихати риба, за нею, відповідно, заходила видра. Місце стику канавки і кар’єру не замерзало, на лід і виходила видра, якщо її полювання було вдалим, або просто побігати й погратися на снігу.

Ще раз обдивився місце, обтоптав сніг, примостив на купину рюкзак із завбачливо напханою у нього по дорозі соломою, сів.

О 19 годині у грудні вже ніч. Ті, хто не пробував, що таке зимова засідка, не зрозуміють. Майже повний місяць іноді ховається за хмарами, у його світлі видно все, що цікавить мисливця. На мороз у десяток-півтора градусів він не зважає, звик. Та й рідна партія не забуває навіть про такого шукача пригод, розважає. У хуторі встановлено репродуктор і радіо від 06 години ранку до 24 ночі радісно розповідає про тонни надоєної озимини на гектар добутого вугілля. Кричало воно добряче, пластикових вікон тоді не було, а через прості «одинарні» гарно чути і по хатам. Лежиш на печі, соломою чи верболозом, або й принесеним торфом натопленій, і слухаєш, як Америка там загниває, а радянські громадяни живуть усе краще.

Першу видру мисливець побачив справа від себе, для «правші» це робить швидкий постріл неможливим. Швидше за звіра не розвернешся, все одно втече, тільки себе покажеш і зіпсуєш полювання. Тому просто спостерігав, поки вона знову не пірнула в ополонку.

«В Масквє двадцать трі часа!», пізненько, вже й замерзати трохи почав.

Ось вона! Одним рухом ковзнула з води на сніг, у місячному світлі від неї полетіли іскри водяних бризок. Обтрусилася і взялася за рибину, яку щойно вполювала. Хвилини чекання на момент, коли можна буде зробити постріл потяглися годинами. Шанси на вдалий постріл були кращими, ніж у його друга Ілька, коли він полював на зайця з одностволкою. (Дивись «Порадник» «Хайвей» і заєць на Густах) Як не як, двостволка, куркова рушниця 16 калібру, як казали діди - «отулка». Повільно і тихо підняв рушницю, довго вибирав момент, місяць знову заховався за хмари. Нарешті, коли вже й видра здається відчула чи побачила щось непевне, вистрелив. Класичний мисливський набій того часу споряджався димним порохом, тому ефект від пострілу був як у битві при Ватерлоо – спалах, іскри незгорілого пороху навсібіч від ствола і дим, як від наполеонівської гармати.

Нема! Видри на льоду НЕМА!! Тільки щуча голова валяється і показує, що це все не привиділось.

У запалі і мисливському азарті хлопець зривається бігти до ополонки, вмить забувши про приховану снігом дренажну канавку. І гухнув по під руки у воду й гамулу! У той час простіше було втопитися, ніж утратити рушницю, тому першим ділом мисливець рятує саме її. Борсаючись у болоті, чіпляє її на загородку з лозинок, якою була перекрита канавка і яку він і не бачив перед цим. Місцеві хутірські рибалки так ловили рибу, ставлячи ятір у залишену в загородці дірку. Риба, йдучи в канаву дихати, потрапляла до ятера. Врятувавши отулку, вибирається на сніг і сам. Не роздумуючи і не втрачаючи часу, закидає рушницю за плечі, взуває лижі і біжить додому.

Перші кілометри лижні пробіг непомітно, далі одяг почав перетворюватись спершу на «картон», тоді на «фанеру» і врешті став схожим на залізний. Темп бігу неухильно падає, Федько вже б і не проти опинитися у теплій хаті, але до неї ще чимало бігти.

Я не знаю, звідки взялися легенди про снігову людину, але версія, що нею міг бути такий ось Федько, здається, цілком імовірною. Білий медичний халат, забрьоханий мулом і задубілий на морозі, одяг, який видає звуки, ніби з хати здирають покрівельне залізо, зблідле на морозі обличчя. І ні звуку, губи задубіли і вже не здатні відкритися. Не дивно, що дядько, який кіньми їхав шляхом на Рубанку злякався, як і самі коні. Не часто таку примару серед ночі зустрінеш, бозна, що воно таке, краще об’їхати і дати коням батога.

Таки дійшов додому, хата була не зачиненою, на сина чекала мати. Миттю зрозумівши, що сталося, почала роздягати. Верх ще сяк так стягла, а штани довелось розрізати до колін, щоб стягти.

Думаєте, замерз Федько, захворів та й помер і не ходив більше на полювання? Зараз же! Вранці, щойно радіо заграло, вибіг у двір, знайшов старі вила, загнув на них зуби, став на лижі і побіг шукати в ополонці 45 карбованців.

А тут уже богиня полювання вирішила пожартувати. Видра знайшлася, але знайшлася вже навесні, коли на Рубанських кар’єрах починався нерест щуки. Всі мисливці і рибалки добували там рибу, браконьєрячи, хто як міг. Стріляли її рушницею, били остами (спеціальні багатозубі вила із зазубриною, як у рибальського гачка), ловили підсаками, ятерами чи сітками.

Щуки там було, як лосося у канадських річках, тільки у ролі ведмедів були сільські дядьки. Ось тоді і знайшлася вона, вже розкльована воронами та сороками. Дикий звір, народжений на волі, волів і померти вільним, не у руках мисливця…

Сергій Балашов,
краєзнавець.

Зі спогадів мого старшого товариша і друга С.Г.Ф.

• < Попередня
• Наступна >