Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Олександрівське водне сполучення по річці Сейм

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Умытый солнцем Сейм блистал,
Журчала песней речь его простая…
Петр Котельников

 

Річка Сейм - найбільша притока Десни довжиною 717 км. Протікає в Росії в межах Бєлгородської та Курської областей, Україною - по Сумщині і Чернігівщині. Територією України долає 222 км. Ширина русла влітку - не більше 100 м. Глибина на перекатах - близько 1 м, на плесах - до 3-5 м, а у пониззі до 7-10 м. Річка відрізняється якістю води і кращим станом рибних запасів.


Уперше досить повний опис Сейму міститься в найстарішій географічній праці України - “Книга Большому чертежу”, складеної у 1627 році.


На всіх старовинних картах називався - Сім. Вважається, що назва походить від семи струмків, які дали початок річки. Однак з кінця XVII століття на географічних картах позначається як Сейм.


Історія судноплавства на річці Сейм доволі цікава. Звичайно, в давнину водна артерія слугувала основним шляхом пересування і спілкування. Це сполучна ланка між Дніпром, Волгою і Доном, що сприяло торгівлі з Візантією, волзькими болгарами та іншими.


Маючи достатню ширину і глибину, Сейм ще в кінці XIІІ століття розглядався як повноцінна судноплавна артерія, що зв’язує хліборобний край із дніпровським басейном і чорноморськими портами. Курські дворянство і купецтво виступають на користь приведення Сейму в судноплавний стан. Перепоною русла ставали численні млини і мости, що заважали водним подорожам.


Поступово торгівля все більше відбувалася сухопутними дорогами, та і Сейм мілів.


У 1782 році під керівництвом правителя Курського намісництва А. М. Зубова (1738-1822) утворено судноплавну компанію. Із завершенням зими на пристанях курських річок, які впадали в Сейм, збиралися товари з навколишніх поселень. Сходив лід, і по паводковій воді навантажені каравани барж виходили в Сейм. А далі шлях лежав по Десні до Дніпра, і аж до Чорного моря. Тільки більше ніж через два місяці свій товар курські купці продавали в Херсоні.


Однак після відставки А. М. Зубова з посади у 1791 році компанія почала зазнавати збитків і розпалася.


До нової спроби перевезення вантажу по Сейму вдалися у 1816 році. Караван барж плив до Херсона. Доводилося проходити через багато млинів, до того ж літо видалося посушливим, утворилися численні мілини. Бажання повторювати цей шлях відпало. Проте деякі купці використовували Сейм на коротких відстанях, що було зручним під час повеней.


У 1823 році питанням судноплавства на Сеймі зайнявся князь І. І. Барятинський (1767-1825), який був помітним землевласником у губернії. Він залучив інженера Михайлова для складання нових планів і детального вивчення річки. Головне Управління шляхів сполучення розпочало технічні вишукування по річці Сейм. Розробили проект та після смерті князя підготовчі роботи згорнули. Великий надлишок сільськогосподарського та промислового виробництва залишався для курських землевласників та промисловців проблемою, це вимагало нових ринків збуту.


У 1831 році Курським губернатором призначено графа П.М. Демидова (1798 — 1840). Гідротехнік М.О. Пузанов (1795 — 1869) виступив з пропозицією використання Сейму транспортною артерією, що збільшило б експорт продукції сільського господарства губернії.


До розв’язання проблеми підключилося Головне Управління шляхів сполучення. Міністр доповів Імператору Миколі І, він ідею підтримав. Імператор на будівництво виділив 15 тисяч рублів з особистих коштів, таку ж суму надала і його дружина, Олександра Федорівна. Також організували збір коштів в Курській та Чернігівській губерніях з доходу дворян, купців, поміщиків та інших.


У серпні 1832 року Імператор Микола І видав Указ «Об устройстве судоходства на реке Сейм, створили Комітет по приведенню річки Сейм в суднохідний стан».


Будівельні роботи розпочались вже весною, а восени відбулося успішне випробування першого шлюзу. Тоді біля села Лозовське пропустили декілька барок з вантажем до п’яти тисяч пудів.


Будівництво шлюзів у Нових Млинах та Батурині розпочато 15 травня 1834 року. Контракт на виконання робіт та постачання будівельних матеріалів з Комітетом підписали купці А. В. Ішунін та І. М. Свєшников. На зведенні кожного шлюзу працювало по 40 робітників, але літом 1834 року більшість з них залишили будівництво. Як з’ясувалось, купці не виконали умови контракту, де зазначалося, що їжу і квартиру надають вони. До купців А. В. Ішуніна та І. М. Свєшникова застосували штрафні санкції. Долаючи всі перепони, роботи по будівництву шлюзів в Чернігівській губернії закінчили, як і планувалось, до 15 серпня 1834 року.


У 1836 році путивльський купець Беляєв відправив пробну барку до Кременчука, яка успішно подолала цю відстань та принесла прибуток. Наступного року до шести барок купця Беляєва приєднали ще по дві барки княгиня Марія Барятинська та купець Макар Пашутін. Цього разу шлях каравану мав пролягти до Одеси, але після переходу шлюзу між Батуринським Миколо-Крупицьким монастирем та селом Кербутівка одна барка зачепилась за корч і перевернулась. Вантаж з барки пограбували місцеві жителі.


У березні 1839 року Імператор Микола І видав указ про “Водяное сообщение по реке Сейм, от города Курска до впадения ея в Десну, принимает название Александровского”, на честь дружини імператора — Олександри Федорівни. Офіційно водний рух довжиною 593 версти (635 км) відкрито 20 липня 1839 року. Було побудовано 60 пристаней та 17 шлюзів для проходу через водяні млини.


Управління судноплавством розділили на два відділення: перше - Рильське, друге - Курське. Відділення в свою чергу поділялися на дві дистанції, які мали по 4 шлюзи, кожен з яких мав довжину до 30 метрів, ширину близько 10 метрів. Сеймом могли проходити судна довжиною до 15 сажень (32 метри) та шириною до 9 аршин (6,4 метра) з осадкою у воді від 14 до 20 вершків (62 см — 89 см), а весною до 2 аршин (1,42 метра). Літом судно перевозило 3-4 тисячі пудів, а весною до 8 тисяч пудів товару.


У перші роки після закінчення будівництва водний шлях експлуатувався успішно, правда, бракувало лоцманів. У наступні ж роки весняні повені ушкодували греблі та шлюзи. Перешкодою для судноплавства стало безладдя на бечівниках, за якими мали стежити земства. Бечівник - сухопутна дорога вздовж річки, призначена для буксирування людьми (бурлаками) або кіньми суден канатами.

Щоб тягнути барку за течією з вантажем близько 90 тонн, було потрібно сім робітників, два лоцмани, більше 20 бурлаків. А для кінної тяги - троє коней. Згадаймо картину художника Іллі Репіна “Бурлаки на Волге”, подібне спостерігалося і на річці Сейм.


Судноплавство було жвавим: курські купці вивозили в інші губернії борошно і зерно, конопляну олію і шкіру, сукно і вина, а привозили на продаж промислову сировину – ліс-кругляк, дошки, скло, залізо та інше. З кожним роком кількість суден збільшувалось. Наприклад, у 1842 році Сеймом пройшли близько 50 суден.


Знаковою подією стало прибуття до Курська у травні 1846 року пароплава “Людиново” з Брянської губернії. Пароплав належав Сергію Мальцеву і був спущений на воду 1844 році в м. Людиново. Газети писали: “Пароплав цей залізний, в довжину має 11 саженів, а в ширину чотири аршини, з паровою машиною в 16 кінських сил; пасажирів може на ньому розміститися до 10; швидкість його за течією до 14 верст на годину”.


Сейм прославився як перша в Європі річка з системою шлюзів, по якій пройшов пароплав. До того вважалося, що шлюзи не розраховані на рух парових суден.


Йшли роки, змінювалося життя. З’явилася залізниця, яка привернула до себе велику увагу промисловців і торгових людей. Гідротехнічні споруди на річці Сейм запустіли через нестачу коштів і поступово руйнувалися.


У серпні 1856 року надійщло розпорядження Уряду про передачу водного шляху у ведення Курської губернії. Цього і домагалися курські дворяни. Думки купців і дрібних поміщиків, які продовжували користуватися річковим судноплавством, ніхто не питав. Восени 1857 року всі споруди по Сейму продали за 2246 рублів. Так і закінчилось судноплавство на нашому Сеймі, хоча місцеве водне сполучення існувало ще і у ХХ столітті. Літні батуринці згадують, що у 70-х роках минулого сторіччі до селища ще прибували баржі із вапном та іншими матеріалами з портів Десни та Дніпра.

Микола Терех, науковий співробітник
НІКЗ “Гетьманська столиця”

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове