Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Жили єдиним колективом

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

З цікавістю читав спогади про життя рідного підприємства, які Гнат Іванович Жалій збирав протягом багатьох років. Бахмацький бурякорадгосп відзначає своє 100-річчя, а календарний листочок позначений сумною датою „22 червня” налаштував на відповідний лад. Згадав колишніх фронтовиків, з ким довелося працювати пліч-о-пліч.


У радгосп прийшов у далекому 1958, довірили коней і волів. Вивозив органіку, потім запропонували слюсарювати у майстерні. Починав з лагодження борін і сівалок, пізніше допомагав досвідченішим майстрам повертати до ладу трактори. Скоро виповнилося 18, саме тоді і відрядили на навчання ковальській справі. Біля горна працював не довго.


На заготівлю маточних коренів залучали більшість працюючих радгоспівців. Ще перед викопуванням буряків заздалегідь готували траншеї під майбутні бурти. Випало мені бути напарником радгоспівському шоферові Миколі Івановичу Пирогу. За віком він годився мені у батьки, підказував житейські мудрості. Як поверталися з поля, запропонував сісти за кермо „полуторки”, відтоді і захворів автівкою. Вивчився на водія, працював на автобазі, яку незабаром розформували – повернувся у радгосп. Сів за кермо вже знайомого ГАЗ-ММ.


Відслужив у армії – знову повернувся до радгоспівської автоколони. Тепер уже довірили більш сучасну ГАЗ-51, величали цю невибагливу вантажівку „молотовкою”. Різні машини водив на своєму шоферському віці - звідси і на заслужений відпочинок пішов. Уже і сам ветеран, та зі щемом у серці згадую тих, хто носив звання ветеранів війни. У більшості це були люди особливого ґатунку. Вони здатні були і за себе постояти, й іншого не давали образити.


Найпершим згадую директора Г.Л. Кочетова. Гаврило Леонтійович був командиром бронепотяга. А ще виявився талановитим господарником. Це він заклав підвалини розвитку, що визначило подальшу долю передового підприємства України.


Наступний наш керівник Павло Кузнєцов теж носив бойові нагороди. Як і керуючий відділенням Іван Васильович Курбацький, який за доблесний труд був удостоєний ще і звання Героя Соціалістичної праці.


Серед колег по автоколоні було чимало колишніх фронтовиків. Згадую Сергія Дубину з Калинівки, Василя Поліщука з села Бахмача, городищенця Михайла Пилипенка. Вони були не просто товаришами по роботі, кожного з них вважаю своїм наставником, хто щедро ділився не лише водійськім, а й життєвим досвідом.


З особливим теплом ставилися до заступника завгара Василя Ткаченка. Василь Григорович так дохідливо доносив кожну свою пропозицію, що не розібратися у суті справи було неможливо. Робив це не нав’язливо, переконанням, допомагала нам наука доморощеного механіка у найрізноманітніших ситуаціях.


Жили ми дружно – єдиним колективом. Згадую, як бригадир дільниці механізації Микола Куц запровадив толоку на зведенні житла. Багато хто будувався. За сезон допомагали кільком товаришам підготувати новосілля.


Бували і тоді спекотні дні, керівництво заохочувало колективні подорожі на Сейм, надавали бортові автівки. Щедро застелемо кузов соломою чи сіном, візьмемо дружин і дітлахів - і гайда на річку!


Не забуваються і сумні сторінки нашого буття. Коли у районі впорядковували поховання періоду Великої Вітчизняної війни, наші фронтовики взялися самотужки зібрати останки радянських воїнів, хто обороняв радгосп і хто потім нас звільняв. Один з рубежів проходив за „совхозним” лісом, тут ми і розкопували могилки полеглих бійців. Виявили чимало імен наших захисників, сповістили про це їх рідних по всьому СРСР. Саме фронтовики наполягли залишити знайдених на нашій землі, яку вони захищали ціною власного життя. Братська могила зберігається дотепер, спокій полеглих оберігає бронзовий воїн на постаменті.


Багато історій фронтового життя наслухався від колишніх бійців, найчастіше говіркими ставали на День Перемоги. Записувати б ті їх спогади...


Володимир Лященко,
голова ветеранської організації ордена Леніна бурякорадгоспу
На знімку: полільниці початку 60-их. Сьогодні жіночі руки замінили механізми.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове