Щойно друком у ніжинському видавництві “Аспект-Поліграф” вийшли матеріали (за загальною редакцією директора Бахмацького районного історичного музею Тетяни Миколаївни Стрикун) науково-практичної конференції “Німецькі поселення в Україні другої половини XVIII – першої половини ХХ ст.”, присвяченої 240-ій річниці від часу заснування Біловезької німецької колонії. Конференція ця відбувалася більше року тому (18-19 вересня 2007 року) у приміщенні малого залу Бахмацької районної ради. На жаль, у зв’язку із збігом у часі цієї конференції з сесією міської ради, де я є депутатом та головою фракції, я зміг лише побіжно ознайомитися лише з виставкою предметів з німецьких поселень Бахмаччини, яка передувала відкриттю пленарних засідань конференції. Тим більш цінним для мене є можливість ознайомитися із текстами виступів на цій конференції, які, у чому я переконаний, будуть цікавими для багатьох пересічних читачів нашої газети.

 

Третину цієї невеличкої за розмірами книжечки займає ґрунтовна робота невтомної дослідниці Біловезьких німецьких поселень Тетяни Стрикун “Німецька колонізація в Російській імперії II половини XVIII століття: її причини та початок. Заснування та розвиток Біловезької німецької колонії у II половині XVIII століття”. Автор, користуючись великою джерельною базою (й що дуже відрадно – архівами), відстежує причини німецької колонізації у часи російської імператриці Катерини ІІ, роблячи загальний висновок, що “серед причин еміграції можна виділити такі: політичні – князівський деспотизм, довготривала служба в армії, постійні війни, іноземна окупація, військові побори; економічні – свавілля великих землевласників, високі податки, обезземелення та релігійні – відсутність толерантності, переслідування за релігійні переконання”. Більша частина дослідження стосується безпосередньо історії заснування та побуту мешканців Біловезької німецької колонії, де автор широко використовує таблиці й світлини.

Також Біловезької німецької колонії стосуються невеличкі повідомлення старшого наукового співробітника  Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського Олени Ісаєнко й співробітників Бахмацького музею Валентини Пушенко та Наталії Шевченко. Аспекти життя в Україні так званих “ґутеровських братів” (німецької баптиської секти),зокрема й у с. Вишенках (нині Коропського району), розглянуті у ґрунтовній розвідці доцента Вологодського державного університету (Росія) М. Васильєвої (“Матеріали...”. – С.61-87). Інші невеличкі розвідки стосуються німецьких поселень Східної Галичини, Луганської та Миколаївської областей.

Як додаток до цієї рецензії публікую деякі, нещодавно віднайдені мною, матеріали до життя Біловезької німецької колонії у другій половині     40-х років ХІХ століття. У 1851 році у серії “Військово-статистичний огляд Російської імперії”, яку видавав Російський генеральний штаб, вийшов  том 12-й “Чернігівська губернія”, укладений “працею офіцерів Генерального штабу”. Ця книжка містить багато цікавих краєзнавчих відомостей, зокрема, й про німецькі поселення. У розділі про релігію міститься згадка, що на 1850 рік у губернії існували одна римо-католицька церква й одна – лютеранська, які були збудовані “поселившимися там колонистами 1765 и 1766 г., выходцами из Франкфурта на Майне и 1768 г., выходцами из окрестностей Данцига и Эльбинга” (С.8). У розділі про транспортні шляхи [С.48-52] губернії згаданий шлях з Борзни, через колонію Великий Вердер, до селища Туркенівка у м. Ромни [С.51] та зазначено: “Что касается до направления транспортных дорог, то все они от севера и запада [Чернігівської губернії] идут на г. Ромны, где бывают большие ярмарки, на которые жители западных и северных уездов Черниговской губернии отправляют свои произведения”. Далі подаю розділ “Німецькі колоністи” з вищезазначеного тому [С.68]:

Немецкие колонисты. Поселившиеся со времен императрицы Екатерины II в Борзенском уезде, а именно в 1765 [у тексті, помилково: 1665] году выходцы из Франкфурта на Майне, в 1768 г. – выходцы из окрестностей Данцига и Эльбинга. Колония эта называется Беловежскою, а все население заключается в 5 деревнях. Они освобождены от рекрутской повинности и от воинского постоя, но во время прохода войск дают ночлеги и подводы под тяжести.

Деревни их устроены по плану: дома немецкого фасада очень различаются от домов туземцев.

Они сами племени германского и в такое короткое время не могли потерять ни своего типу, ни перемениться в обычаях, в образе и нравственности, у них еще все немецкое: одеяние, род жизни, хозяйство, упряжь и прочее.

Они довольно трудолюбивы, исполняют все на них лежащие обязанности казенные и общественные и живут в изобилии. Часть их римско-католического, но большая лютеранского вероисповедания.

Усього колоністів на час збирання статистичних відомостей для тому (а це друга половина 40-х років ХІХ столітя) було 1787 осіб, з них – римо-католиків: чоловіків 703, жінок 606 та лютеран: чоловіків 729, жінок 723 [С.70]. На сторінці 173 перерахована й кількість садиб німецьких колоністів у Біловежжі, які звільнялися від військового постою (а це був один із їх царських привілеїв): Великий Вердер – 46 садиб, Малий Вердер – 23, Білі Вежі – 40, Рендевізія [Рундевізія?] – 45, Городок – 32 та усього – 186 садиб.

Також наводжу уривок з розділу про тютюнову промисловість Чернігівської губернії, у якій активну участь брали й німецькі колоністи [С.83-84]:

«Табачные плантации. Сосницкого уезда местечко Мена почитается центром этой отрасли промышленности, ныне весьма важной для края.

Из Сосницкого уезда табачные плантации распространились в уезды: Нежинский, Конотопский и Борзенский, а наконец – в Остерский и Козелецкий.

В Сосницком и Нежинском уездах обрабатывается табак шнуровой, а в Борзенском и, в особенности, в немецкой колонии Белые Вежи, так называемый рубанка, весьма сходный с эморфортским (по-здешнему омофорка); главные пункты торговли табаком в Черниговской губернии, суть: город Нежин, местечко Мена Сосницкого уезда и немецкая колония Белые-Вежи Борзенского уезда.

В этих пунктах собираются капиталисты и закупают табак: в одном городе Нежине на ярмарке, на всеядной неделе, скупают его до 500 000 пудов; почти столько же скупается и в двух остальных местах, но в этом количестве должно считать и табак, привозимый из Полтавской губернии.

Торговцы, закупив табак, отправляют его в города: Ригу, Санкт-Петербург, Москву, на фабрики и в другие великороссийские города. Закупка табаку бывает обыкновенно осенью, а уборка производится от августа до октября месяца. Умеренный климат и превосходная почва земли тех уездов, в которых производят табак, доставляют этому растению возможность созревать с самыми небольшими пособиями. Император Петр 1-й, предвидя обширные выгоды от разведения табаку, заботился завести здесь возделывание и других пород его. Для этой цели он учредил было в городе Ромнах особенную контору. Но жители, преданные старине, не охотно брались за дело, и заботливость Петра теперь только начинает приносить обильные плоды.

Помещики начали заводить плантации американского табаку, произрастающего здесь свободно, и учреждать сигарные и табачные фабрики, приносящие им хороший доход.

Десятина табачной плантации дает 70 пудов табаку; пуд рубанки продается на месте по 50 коп. серебром, пуд шнурового табаку 75 коп. сер. А пуд американского – по 2 руб. 50 копеек серебром.

Из этого видно, что первый приносит доходу с десятины 37 руб. 50 коп. сер., второй – 56 руб. 25 к. сер., а третий 187 рублей 50 копеек серебром».

Гадаю, що наведені мною відомості послугують для подальшого вивчення ролі німецьких колоністів у історії Бахмаччини.