Історія культових споруд Бахмацького району взагалі є ще terra incognita, а культових споруд німців-колоністів  й поготів. Тому найменше нотатка з цього приводу є на вагу золота для дослідників історії нашого краю. Відомостей про лютеранську кірху (навіть якому святому вона була присвячена) у Білих Вежах мені ще не пощастило віднайти, а щодо Покровського костьолу у Великому Вердері, то у Російському державному історичному архіві (РДІА) у м. Санкт-Петербурзі збереглися деякі документи, які мають безпосереднє відношення до Гросс-Вердерської римсько-католицької парафії початку ХХ століття, яка підпорядковувалася на той час Могилівській католицькій архієпархії. Документи ці нещодавно ввів у обіг дослідник архітектури О.Д. Романченко.

Щонайперше з віднайдених документів, заслуговує на увагу рукопис настоятеля Гросс-Вердерської римсько-католицької парафії ксьондза Жискара "Спогади про пастирську працю в Гросс-Вердері 1905-06 років". Ці спогади написані польською мовою й ілюстровані декількома тогочасними фотознімками місцевого дерев'яного костьолу. Подаємо деякі уривки з цих спогадів.

 

"Мандрівник, якого не попередили, що перед ним католицький костьол, - читаємо у спогадах отця Жискара, - ніколи про це не здогадається.  Ззовні все показує, що то православна церква. Головний вхід зорієнтовано не до дороги, але до цвинтаря. З боку вулиці поставлена широка вежа ..., від старості похилена, заступивши собою цілий костьол. Костьол зорієнтовано на схід, так як будують православні церкви (а інших місцеві німці й не бачили). Отож, маємо ті ж дві бані, які звичайно бачимо над православною церквою. А щоб доповнити подібність до церкви, мій попередник - настоятель помалював дах зеленим з золотими зірками... Та будівля, котра називається Гросс-Вердерським парафіяльним костьолом, збудована 1796 року ксьондзом -Wilmikiem з березових колод на підмурку. Довжина його 27 аршин, ширина - 12, висота - 11. Звичайно, він замалий на два села, які налічують більш ніж 1500 вірних... Як виглядає цей католицько-православний костьол, так він і називається - Покрова Матері Божої. Обрядові звичаї німців Гросс-Вердера теж мало виявляють католицького духу...".

Цікавим також  видається і таке спостереження отця Жискара: "Років з 30 тому тут [тобто, у католицьких селищах] ще розмовляли німецькою, а сусіди - протестанти ще не втратили рідної мови і зараз". Тут ми можемо уточнити отця Жискара, бо вже у 1859 році (тобто значно більше за вказаних ним 30 років) більшість німців-католиків вже розмовляли виключно українською.

Свій докладний опис костьолу ксьондз Жискар проілюстрував трьома фотознімками, але на жаль, їх якість залишає бажати кращого.
На фото: костьол на початку XX ст., за реконструкції О.Романченка.

Тепер щодо архітектури костьолу. Основою будівлі є прямокутник, з одного боку (східного) якого розташована гранчаста апсида, де розташовувалася вівтарна частина, яка була зведена разом з основним об’ємом храму. З західного боку значно пізніше від основної частини була прибудована двоярусна дзвінниця. У молитовному залі над входом традиційно було влаштовано орган.  Дерев'яний костьол із Гросс-Вердера, на думку О. Романченка, є унікальним, оскільки тут архітектура католицького храму зазнала значного впливу з боку православного церковного будівництва, а саме української народної барочної монументальної архітектури кінця ХVІІІ століття, яка дала світові мистецькі витвори найвищої досконалості. Особливістю пам'ятки є поєднання рис української автохтонної  (корінної, місцевої)  дерев'яної культової архітектури та культових споруд латинського обряду. Замовник будівництва костьолу - сільська римсько-католицька релігійна громада скористалась послугами артілі місцевих майстрів-храмобудівничих (припускаю, що це були ті майстри, які збудували  подібну церкву у селі Сваричівка,тепер - Ічнянського р-ну). Звернення німецької католицької громади, яка була своєрідним маленьким острівцем серед "українського моря" (до речі, у перекладі з німецької Werder - острів) до теми "православного" багатоярусного верху можна розцінювати як визнання високих художніх якостей цього винятково важливого композиційного елемента будівлі, що становить сакральну основу храму. Високі багатоступінчасті верхи церков, які у ХVІІІ столітті мали переважно 8-кутну основу в плані, як відомо, є одним з досягнень української народної архітектури, її внеском до світової мистецької скарбниці.

Повернемося тепер до спогадів отця Жискара. У 1906 році він у доповідній записці зазначав, що "костьольні споруди, господарство і матеріальний стан костьолу в розпачливому і розореному стані. Дах тече, дзвіниця загрожує обвалом". Можливо, панотець навмисно згущував фарби. Істинною причиною подачі начальству саме такої інформації могло бути бажання спорудити новий храм. На це вказує те, що у 1914 році гомельський цивільний інженер Шабунєвський склав проект нового кам'яного костьолу, однак революції та війни перешкодили його спорудженню. У 1921 році його було відремонтовано - замінено віконні рами. Церковна громада (близько 1200 вірних) планує "помалювати" його. Далі в документі характерна для тих років приписка: "з начинь костьольних і інвентарю нічого не забрали", тобто можемо припустити, що під час революцій й війни храм не постраждав.

З 1923 року постійних богослужінь вже не було, лише зрідка приїздив священик, який завідував костьолами в Ніжині, Ромнах та Чернігові.

Останні документи маємо за 1927 рік. Це матеріали звіту радянського історика і етнографа В. Жирмунського про поїздку до німецьких колоній тодішнього Конотопського округу:Біловезького Городка, Білих Веж, Кальчинівки, Рундевізії, Великого та Малого Вердера. За результатами досліджень відзначено, що поселенці католицьких колоній майже не зберегли рідної мови і переважно розмовляють українською. А "в галузі матеріальної етнографії виявлено, що в формі будівель і розпланування двору до нашого часу збереглися особливості німецького селянського житла в поєднанні з місцевими українським формами".