Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Бахмач у 20-ті роки ХХ століття

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Витяги з нарису Д. Дороша „Місто моєї зрілості”.
Коментарі й доповнення М. Виноградова)
 
Важливою  проблемою молодої Радянської держави була ліквідація неписьменності серед дорослих. Тому бахмацькі залізничники на своїх профспілкових зборах вирішили: боротьба з неписьменністю – їхня кровна справа, для чого на кожному вокзалі, на виробництві були обладнані кімнати - класи для навчання працівників-залізничників. Ще у грудні 1919 року почала діяти школа лікнепу („лікнеп” – скорочено від „ліквідація неписьменності”), а у 1920 році  пристанційні селища бахмацьких станцій нараховували 2 семирічні школи,  до яких приєдналися незабаром й дві початкові. Спочатку в  них навчалося 330 дітей, а вже 1925 року вони нараховували 1244 учнів та 42 вчителі. Сприяла бурхливому розвитку освіти й та обставина, що у 1923 році пристанційні селища набувають статусу районного центру Конотопської округи Чернігівської губернії під ім’ям Бахмач. Ця ж обставина призводить до розбудови низки районних установ, зокрема, й медичних. У цей час у Бахмачі з’являється районна лікарня, медична амбулаторія, протитуберкульозний диспансер й перша аптека.

1925 рік у житті Бахмача відзначився тим, що пристанційні селища отримують статус міста [*]. Цього ж року відчинила свої двері вечірня школа робітничої й селянської молоді, а при станції Бахмач для безробітної молоді були організовані місячні курси з підготовки кадрів для поштової служби на залізниці. До речі, ці курси закінчили молоді тоді Гурин В.І. та Мешик В.З., які із залізничного поштового відділення пішли на заслужений відпочинок. У 1929 році на базі Бахмацької вечірньої школи робітничої й селянської молоді відчинив свої двері робітфак („робітничий факультет”) від Ніжинського інституту народної освіти (зараз Ніжинський педагогічний університет), який на чотирьох своїх курсах давав освіту за 10 класів. У 1930 році майже весь четвертий курс Бахмацького робітфаку зарахували студентами Ніжинського ІНО. Було зараховано 20 студентів із 30, які навчалися у робітфаку; інші студенти поїхали вступати у інші вузи. Пізніше  випуску Бахмацького робітфаку давали право вступати до вузів за бажанням, а не лише до Ніжинського ІНО.
 
У 1926 році на станції Бахмач-Пасажирський з’являється власна організація Комуністичного союзу молоді („Комсомолу”). Організаторами її стали місцеві комсомольці Стрілець Костянтин Михайлович, якого було обрано головою осередку, та Кендіс Іван Іванович, призначений керівником політгуртка. Цього ж таки року на станції Бахмач-Пасажирський була організована й партійна група комуністів, яку очолив Козлов А.М.

У 1921 році було відкрито клуб залізничників імені Першого травня, історію якого ми розповіли раніше. Так от, у 1925 році, при так званому „червоному” гуртку цього клубу була заснована піонерська дружина на чолі з вожатим на ім’я Гольберт. Потім вожатою була Катерина Радченко, а з 1927 по 1929 рік – автор цих нарисів, Дмитро Дорош.

Дещо про Бахмацький базар. З розбудовою Бахмача, як райцентру, єдина стара базарна площа виявилася замалою, яка не могла вмістити навали продавців у часи Нової економічної політики (НЕПу), особливо тих, які приїздили на конях. Тому для нової базарної площі ще сільвиконком виокремив ділянку по вулиці Центральній.  Ця ділянка для базарної площі була розташована навпроти будинків Гузеєва й народного суду. Площа це була вузькою й пересікала нинішню вулицю Пролетарську й тяглася аж до зворотів й городів вулиці Першотравневої. А восени й навесні вона вкривалася талими й дощовими водами, що робило її непридатною для базару. Тому й базар на цій площі був лише один рік, а під нову базарну ділянку визначили місце навпроти залізничної семирічної школи [**]. У ті часи там не було садиб Лелетка, Мельника та магазину, на місці якого потім була збудована перукарня, яка є діючою до сьогодні. З інших боків ця трикутна базарна площа обмежувалася вулицею ім. Шевели  та вулицею Кошелевою, яка ще тоді не була забудована хатами Немітька, Онущенка, Пашакінського, Скоробагатька й Куліша. На цьому місті ринок проі-снував до 1923 року. З 1924 року ринок перебазували на вільне від забудови місце навпроти колишнього спиртового  заводу – від садиби Демида Ільченка до Германової садиби. Там, де зараз споруджений пам’ятник Леніну [***], розташовувалися дві крамниці. Від воріт гуральні-спиртзаводу стояла довга цегляна складська споруда, яку переобладнали під магазин, який декілька разів міняв свою вивіску. У 1966 році на цьому місті був споруджений кінотеатр „Мир”. Але й тут базар не прижився. Вже у 1926 році базар знову перебазувався. Цього разу йому визначили місце у трикутнику на початку нинішніх вулиць Жовтневої та Леніна,  де ринок розташовувався аж до 1952 року,  коли на цьому місці почалося будівництво приміщення клубу  залізничників імені В.І. Леніна (За словами старожилів, називався цей базар «Кінним», а той, що був на нинішній площі Шевченка, про який розповідали раніше, - «Молочним». Фото)   А ринок з його манатками перевезли на уготоване йому місце по вулиці Першотравневій, де він й на цей час (вже з іншими начинням й хазяями)   остаточно розташувався.



* „Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область”, К. – 1972. – С.139 подає інший рік віднесення Бахмача до категорії міст – 1938. - М.В.
** У цій школі, яка тоді мала назву Бахмацька восьмирічна школа №6, я навчався у сімдесяті роки ХХ століття, приблизно через десять років вона була закрита, а дерев’яна будівля знесена. - М.В.
*** У час написання нарисів  Д. Дорошом пам’ятник В.І. Леніна був розташований на площі імені Б. Хмельницького.
 
 
 
70-ті роки, клуб ім. Леніна та перша п`ятиповерхівка. На цьому місці і був «кінний» базар

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове