Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Степан Великдан - Пасічник від бога

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ім’я видатного українського пасічника Степана Петровича Великдана, продовжувача справи свого батька – відомого діяча вітчизняного бджільництва Петра Івановича Прокоповича, відоме не тільки в Україні. Степан Петрович був неперевершеним практиком, талановитим педагогом, уважним експериментатором, невтомним дослідником, палким пропагандистом бджолярської справи, завзятим патріотом України.


Якраз у ці дні виповнюється 195 років з дня його народження та 135 років від дня його смерті.


Український пасічник Степан Великдан народився 14 липня 1819 року (за старим стилем) у селі Митченки. Батько Степана – Петро Прокопович. Про його батьківство довго не знали. В листах, публікаціях, “в пасічницькій літературі” Степан Великдан був відомий, як “помічник Прокоповича”, учень Прокоповича, улюблений учень, учень школи Прокоповича. Відомий український історик Олександр Лазаревський дослідив, що Великдан є рідним сином Петра Прокоповича.


Степан мав двох сестер – Онисю та Зиновію.


Навчався Степан в Конотопській повітовій школі, яка видала “Похвальний лист за посильну працю і для заохоти надалі учневі другого класу Степану Великдану, який під час проведення в зазначеній школі прилюдного іспиту засвідчив ознаки пильності, особливої благо звичайності та вельми добрих успіхів протягом шкільного року і під час окремих іспитів”.


З самого дитинства Степан допомагав доглядати бджіл. На його очах створювалася школа бджільництва, збільшувалась кількість вуликів пасіки. Кмітливий хлопець проводив досліди з бджолами, робив опис спостережень, вів листування. Під керівництвом Петра Івановича Степан добре вивчив науку про бджільництво. Після закінчення повітової школи, у свої шістнадцять років, як писав Петро Іванович, придбав Степан повні пізнання і досвідченість, завжди чудово виконував свої обов’язки, брав участь у навчальному процесі школи, був наставником не лише у викладанні уроків, але і в навчанні їх добрій поведінці. З 1835 році Степан Петрович стає незамінним помічником батьку у школі бджільництва. Прокопович відзначав, що він один може справно переписати його рукопис, задовольняюче диктувати і виправляти зшитки школярів.


У 1836 році члена Імператорського Московського Товариства сільського господарства міщанина Великдана нагороджено срібною медаллю з написом «За усердие» на Аненській стрічці (стрічка ордену Св. Анни).


У 1838 році Петро Прокопович в листі до Товариства прохає надати вчителеві і помічникові, купцеві 3-ої гільдії Великданові право вчителя шкіл Міністерства Народної Освіти.


Коли 22 березня 1850 року Петро Іванович Прокопович помер, саме Степан Великдан продовжив розпочату батьком справу.


Отримавши спадщину після смерті П.І. Прокоповича: школу, пасіку, земельні угіддя з медоносами, фруктовий сад, Степан не зменшив, а навіть збільшив успадковане майно і пасіку. Засіяні медоносами поля сягали 200 десятин. Місцеві старожили згадували, що в нього було до 10 000 вуликів. Він продовжує щорічно звітуватись за шкільну справу перед Міністерством державного майна, бо школа перебувала в його підпорядкуванні і користувалась правами учбових ферм.


Протягом 29 років школа бджільництва навчала дітей селян, козаків, духовенства і навіть дворян. Великдан не допускав жодних змін у методиці навчання учнів у школі запровадженого Прокоповичем . При школі діяла майстерня з виготовлення вуликів та існувала велика бібліотека, яка нараховувала більше трьох тисяч книжок. Щорічно школа одержувала 9 періодичних видань.


У 1878 році школу відвідав відомий історик Микола Костомаров з конотопським землевласником С.І. Левченком. У своєму нарисі, надрукованому в газеті «Порядок», він так описує свої відвідини Степана Великдана: «Он (С.П. Великдан) повел в сад, где во все стороны были разбиты липовые аллеи, в которых стояли ульи с пчелами, а затем были полосы с просеянными медоносными травами. Хозяин показывал нам ульи разного устройства… У меня, – сказал он – есть здесь еще одна редкость и драгоценность». Он повел нас в другой угол сада и привел к деревянной избе, сложенной из толстых бревен и необмазанной. «Это келья Св.Луки – она куплена у монахов Крупицкого монастыря, где жил святой муж несколько времени в своей жизни».


У 1878 році школа бджільництва відсвяткувала 50-річчя. Держава високо оцінила заслуги Степана Великдана в бджільництві, нагородивши його орденам Св. Володимира 4-го ступеню. Такої честі удостоювалося лише спадкове дворянство.


Степан Петрович написав більше 50 наукових статей, заміток, повідомлень надрукованих в тогочасних періодичних виданнях таких, як “Труды императорского вольного экономического общества”, “Хлеборобский журнал”, “Хлеборобская газета”, “Земледельческая газета”, “Черниговские губернские ведомости” та інші. Перша стаття була написана ним в 19-річному віці, молодий дослідник видає наукову статтю - «Про втрати бджіл через недбале утримання їх зимою» на сторінках «Земледельческого журнала» 1838 року.


Підтримував активне листування з благодійником школи бджільництва - Степаном Олексійовичем Масловим, незмінним секретарем Імператорського Московського Товариства сільського господарства. Після відвідин науково-дослідного господарства Петра Прокоповича у 1834 році Степаном Масловим, між ним і родиною великого пасічника підтримувались довголітні дружні відносини.


Крім бджільництва, П.Прокопович, а потім і С.Великдан займались вирощуванням тутових дерев та шовкопрядів.


Немало зробив Великдан для упорядкування та належного утримання могили Петра Прокоповича. Було зроблено грот, на могилі встановлено пам’ятник – вулик, власноруч зроблений Прокоповичем в 1814 році, посипані піском доріжки, посаджені дерева. Вдячний син відвідував місце вічного упокою великого трудівника, видатного пасічника.


З іменем Степана Великдана пов’язане і розповсюдження книжок у нашому регіоні, надрукованих українською мовою. На пасіці зберігалося велике зібрання книг, де кожен бажаючий міг отримати українське видання. Приділяючи значну увагу рідній мові, Степан Петрович подає свої праці до друку в україномовний журнал «Основа».


У Степана була “не шлюбна” жінка – Марія Малиновська. Померла вона у 1900 році і похована на цвинтарі в місті Бахмач. Степан Великдан мав чотирьох синів – Федора, Івана, Петра, Данила та трьох доньок – Варвару, Євдокію, Ганну. Після ліквідації школи і пасіки, син Федір з матір’ю поселились в Бахмачі, він працював урядником, Іван виїхав на Кавказ.


Зображення Степана Петровича не збереглось. Старожили-пальчиківці згадують, що Степан був з голеним обличчям, без вусів і бороди. Зовнішнім виглядом був подібним до Прокоповича, мав строгий вигляд і гучний голос. “Було, як гука кого”, – згадував старий дід Іван Шлапак, – “дак голос його чути за версту”. Дуже любив природу та птахів. Був гостинним. Не любив, коли хто з селян, звертаючись до нього, називав паном, а не по імені та по батькові”.


Згідно записів метричних книг пальчиківської Троїцької церкви за 1879 рік, колезький регістратор, Почесний громадянин, кавалер ордена Св. Володимира 4-го ступеню Степан Петрович Великдан помер 29 серпня 1879 року і похований на своїй пасіці 31 серпня. Спочиває він біля свого батька Петра Івановича. Завдячуючи наполегливості та зусиллями колективу НІКЗ «Гетьманська столиця», у 2008 році на місці поховання відомого пасічника, встановлено надгробну плиту.


Славне ім’я Степана Петровича Великдана – видатного діяча вітчизняного бджільництва, завжди згадуватимуть вдячні і бджолярі, і просто українці.


Микола Терех,
завідуючий відділу «Цитадель»
НІКЗ ”Гетьманська столиця”

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове