Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Про «любих» дам
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 11 березня 2011, 11:37
(закінчення, початок в № 9)
Після ознайомлення із справою К. вималювалася така картина її злочину.
К. жила в гуртожитку й працювала штукатуром на будовах. Була знайома з такою собі Ж., яка мешкала з набагато старшим за неї чоловіком у напівпідвальному приміщенні. У них часто гостювали із спиртним підозрілі особи.
16 липня 1966 року ввечері К., вже будучи напідпитку, узяла пляшку вина й пішла до Ж. У них уже був гість і пиятика була саме «у розпалі». К. стала четвертою. Незабаром виникла сварка, що переросла в бійку. Чоловік подруги вдарив К. металевим сифоном по голові. Моя підзахисна не пам’ятала, як саме розгорталися події, але знає, що на неї хтось навалився на дивані, а вона захищалася ножем, який підвернувся під руку зі стола, що стояв поруч.
Удар ножем у плече, яким була пошкоджена плечова артерія, викликав сильну кровотечу, від якої і загинув співмешканець Ж.
Такий розвиток подій підтверджувався об’єктивно, бо К. була спереду буквально залита кров’ю, яка стікала по її одягу й тілу. Так могло бути лише за умови, що поранена особа перебувала зверху. Крім того, «блатна» публіка не поспішала з викликом нелюбої міліції та «швидкої допомоги». Є підстави вважати, що за умови своєчасного надання медичної допомоги життя потерпілого можна було б урятувати.
Це вочевидь не було навмисним убивством. Насправді такі події можна було б з натягом кваліфікувати як навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого (частина 3 статті 101 Кримінального кодексу УРСР, що передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років). Вірогіднішою видавалася кваліфікація вчиненого за статтею 104 Кримінального кодексу УРСР, яка передбачала за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень1 при перевищенні меж необ-хідної оборони покарання у вигляді позбавлення волі на строк до одного року або навіть у вигляді виправних робіт на той самий строк.
Тому перша скарга від власного імені на адресу заступника Голови Верховного Суду УРСР була сформульована обережно: «Прошу принести протест порядком судового нагляду на предмет скасування вироку й касаційної ухвали в справі К. Єфросинії Степанівни й спрямування справи на новий розгляд зі стадії попереднього слідства». Відповідь від особи набагато нижчої за службовим статусом, а, головне, такої, що за законом не мала права опротестовувати судові рішення, які набрали законної сили, була різко негативною. Мовляв, не вбачаємо підстав для витребування справи для перевірки.
Тим часом у нашому жвавому листуванні виникла досить тривала перерва, обумовлена одразу двома факторами: я переїхав з Городні до Бахмача, а К. була розконво-йована і направлена на примусову працю в умовах обмеженої волі (на так звану «хімію») до м. Армянська Кримської області. Одержавши від мене звістку про негативне вирішення скарги, К. дуже «скисла».
Склав другу скаргу. На цей раз від імені К. і на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Аргументацію додатково «відшліфував», але прохальну частину залишив усе такою ж не дуже визначеною. Трохи лукавив при цьому, вважаючи, що на таку різку зміну вироку – від 15 років ув’я-знення до одного сподіватися було б занадто. У такому разі перед К. треба було б вибачитися і зараховувати частину «відсидки» до трудового стажу. Це було б, мало сказати, гучною, а й небезпечною сенсацією. Отже, реальніше було сподіватися на «синицю у руці», ніж на «журавля у небі».
Ці мої обережні, якщо не сказати боязкуваті, міркування виявилися, на жаль, справедливими. До Президії Київського обласного суду надійшов протест порядком нагляду заступника Голови Верховного Суду УРСР Кузовкіна О.С. від 17 квітня 1973 року. Наголошуючи на локалізації запо-діяних тілесних ушкоджень (у руку) та причини смерті потерпілого внаслідок гострої крововтрати, він ставив питання про перекваліфікацію вчиненого з умисного вбивства на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, та про зниження міри покарання до 10 років позбавлення волі.
Постановою Президії Київського обласного суду від 11 травня 1973 року протест був задоволений, але лише частково: учинене К. перекваліфіковано саме так, як пропонувалося, а от міра покарання знижена лише до 12 років. Це вже було щось.
Проте, К. сприйняла цю безсумнівну перемогу без особливого ентузіазму – не як проміжний успіх, а як поразку: мовляв з нею, кримінальницею, не хочуть рахуватися. Із листів бідолахи вбачалося, що тепер, коли вона вже перебуває в умовах обмеженої волі, тривалість строку не така вже й важлива обставина. Вона пропонувала мені вжити можливих заходів для пом’якшення покарання.
Можливості для цього були. Можна було клопотатися про помилування. Можна було скаржитися Кузовкіну О.С. на неналежне ставлення до його протесту. Можна було скаржитися через прокуратуру аж до Генерального прокурора СРСР щодо належної кваліфікації з усім, що з цього випливало, аж до «оргвисновків». Перша можливість була найкоротшою, остання – найдовшою, але найправильнішою.
За погодженням з К. склав клопотання про помилування. Воно задоволеним не було. Це зовсім пригнітило жінку. Вона припинила листування зі мною. Я ж не настоював. Справа зупинилася. Оглядаючись назад, жалкую, що не наполягав.
Е. С. Рохін
Детальніше...