Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
«Спогади старого адвоката»
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 04 березня 2011, 15:16
Про «любих» дам
Звичайно ж в адвокатській практиці певний відсоток складає й захист осіб жіночої статі. На жаль, серед моїх клієнток були не лише такі, як конотопська красуня Н., яка, головне, виявилася ні в чому компрометуючому неповинною1 . Була й засуджена Ч., яка покинула чотирирічну доньку на залізничному вокзалі, й особа з кількома прізвищами та судимостями, інші малопривабливі особи.
Якось у 1971 році до Городнянської юридичної консультації, де я тоді працював, надійшов лист із Чернігівської виправно-трудової колонії № 128/44 від ув’язненої К. Єфросинії Стефанівни. За рекомендацією іншої засудженої, яку мені доводилося захищати, вона просила відвідати її за місцем ув’язнення для обговорення питань захисту щодо обраного їй покарання.
Повідомляла також, що вироком народного суду Ленінського району2 міста Києва від 23 серпня 1966 року визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених статтею 94 (умисне вбивство, покарання від 7 до 15 років) та частиною 2 статті 106 (умисне легке тілесне ушкодження без короткочасного розладу здоров’я) Кримінального кодексу УРСР, та засуджена до 15 років позбавлення волі.
Відвідав. Знайшов підстави для оскарження. К., на мою думку, була винною у вчиненні менш небезпечного злочину. Проте відчувалося недостатнє знання всіх матеріалів справи. Треба було їхати до Києва й вивчати справу, а вже опісля приймати остаточне рішення – на що саме скаржитися і куди саме. Порадившись, на цьому й погодилися.
Ув’язнену К. відвели. Офіцер-вихователь, також жінка, запитала, чи не міг би я проконсультувати інших ув’язнених. Я погодився. Домовилися, що кожна ув’язнена заходить з копією вироку.
Охочих поспілкуватися було, як пам’ятається, вісім. Як і очікувалося, у більшості не виявилося підстав оскаржувати вироки в частині доведеності вини засудженої чи правильності юридичної кваліфікації вчиненого. Щодо підстав клопотати про помилування, то вони були майже у всіх жінок, які мали дітей. Давав конкретні рекомендації щодо змісту таких клопотань та документів, які слід додати до такого звернення до найвищої посадової особи, якою тоді був Голова Президії Верховної Ради УРСР.
Розмови затяглись до вечора, але жалкувати за втраченим часом не доводилося, бо я не лише давав рекомендації, але й дечому навчився. Наприклад, був до сліз зворушений проявами материнської любові жінки навіть в умовах ув’язнення.
Із свого скромного заробітку «зечки» примудрялися викроювати кошти для придбання широко відомої тоді Бахмацької «згущенки». Із жерстяних стрічок, що використовувалися для зміцнення ящикової тари, робилися контури зайчиків, коників, ведмедиків,чебурашок, буратинок тощо. Дещо випарена «згущенка» виливалася до цих формочок і випарювалася далі до сухого стану. Так утворювалися цілі «зоопарки» - торбинки своєрідних цукерок. З такими гостинцями ув’язнені матусі йшли на побачення з дітьми.
Звернув увагу й на те, наскільки загальна маса ув’яз-нених жінок відрізняється від натовпу в’язнів-чоловіків, адже жінки навіть за умов несвободи хочуть подобатися. Тому більшість здалася мені акуратно зачесаними. Обов’язковим атрибутом літнього одягу засуджених жінок була легка куртка-спецівка з кишенею на грудях зліва. Верхня частина таких кишень була у вигляді білої стрічки із зазначенням прізвища засудженої. Комір міг бути світлого кольору, ніби від кофтини. Так от комірці в багатьох були прикрашені мереживом, прізвище власниці вишите красивими літерами, а спецівки старанно випрасувані.
А були й такі, що не дуже-то й звертали увагу на свій зовнішній вигляд. Так, наприклад, моя підзахисна К. являла собою чоловікоподібну істоту з короткою стрижкою, прокуреним голосом і слідами нікотину на пальцях.
Ще більшим було різноманіття осіб за викладеним у вироках. Запам’яталася молода й миловида особа, що з’явилася на співбесіду без копії вироку.
- Ну, що ж, – кажу, – розповідайте своїми словами, за що ж саме Ви засуджені, до якого строку позбавлення волі, яку частину покарання відбули, з чим саме незгодні.
- Я соромлюся. . .
- ?!
- Соромлюся, і все тут.
- Ви не забулися, що перебуваєте в ув’язненні і що я лише адвокат - без копії вироку або хоча б розповіді не зможу Вам чимось зарадити?
- Я на волі багато пила. Ні, не горілки, вина. . .
- За якими статтями Вас засуджено?
- За 206, частиною 2 (особливо цинічне або особливо зухвале хуліганство– Е.Р.).
- У чому ж виразилося особливе зухвальство вчиненого Вами хуліганства?
- Я в школі 18 вікон розбила пляшкою, п’яна була...
(ДАЛІ БУДЕ)
1 Сподіваюся на опублікування цієї вже записаної історії.
2 Ленінський район займав центральну частину міста Києва – Верхнє місто, Хрещатик, Паньківщину, частину Липок, Бесарабку. У 1992 році район перейменували на Старокиївський. У ході адміністративно-територіальної реформи міста в 2001 році район було ліквідовано.
Е. С. Рохін
Детальніше...