Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Чи сміються юристи?

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(Закінчення, початок – у №24)

Початок 60-х років минулого сторіччя. Судом розглядається протокол про дрібне хуліганство у селі Моложава Городнянського району. Зміст документу:

…«Громадянин (такий-то) вчинив дрібне хуліганство: тимчасово зірвав демонстрацію кінофільму у сільському клубі. Робота кінопроектора забезпечувалась подачею електроструму від працюючого движка ззовні клубу. Громадянин … підійшов до движка і насцяв на нього сечею, від чого движок заглух».

Вибачте за натуралізм, але,  як мовиться, слова з пісні не викинеш.

Була пожива для роздумів. Уява малювала, як складався протокол, коли після простонародного слівця не дуже, мабуть, письменний дільничий інспектор чухає потилицю і додає «літературне» уточнення «сечею». Але знову виникало питання: якщо „сечею”, то що ж, пардон, ще можна зробити?! І головне: як не одержав удару електричним струмом?
 
*      *      *

Почувши цю розповідь, ветеран прокуратури пригадав аналогічне, але ще смішніше, «на грані фолу», як мовиться. Але у якому похмурому обрамленні!

Під час „хрущовської відлиги” він був відряджений до іншої області для перегляду найбільш одіозних кримінальних справ щодо реабілітації безневинно засуджених. Йшлося не про політичні справи. Були ще живі й працювали учасники сталінських репресій. Мабуть, саме тому до цієї роботи залучалися особи, ймовірність причетності котрих до зловживань була найменшою.

Розглядалася справа, за якою людину було засуджено до кількох років позбавлення волі. «Родзинкою» справи був акт, складений досить пристойною українською мовою. А слід зауважити, що справжня українська мова у Городнянському районі, де нею спілкувалися лише викладачі україномовної школи та працівники газети, на фоні місцевої напівбілоруської говірки  звучала майже екзотично. У акті ж зазначалося таке:

«Ми, комісія у складі … … склали цього акта про те, що громадянин … вчинив хуліганські дії, а саме: у присутності багатьох людей у сільському магазині зіпсував повітря (на…ів). Коли ж його закликали до порядку і почали виводити з магазину, то він вдруге, демонстративно, вголос зіпсував повітря (пер..ув)».

Слова в акті, звичайно, були у повній своїй „красі”.

Відреготавши, замислились: підлягав реабілітації чи ні отой нахабний бідолага, що об’ївся бобовими. Думки розді-лилися.  

*      *      *

«Судові» історії звичайно драматичні, іноді трагічні. Неодноразово доводилося відчувати подвійні емоції, зустрічаючись на робочому місці із добре знайомою людиною. З одного боку це задоволення від зустрічі з особою, приємною у спілкуванні, з другого – занепокоєння, бо ж більшість звертається до адвоката з невеселого приводу. Автор схильний порівнювати роботу адвоката із медичною діяльністю. І недарма.

 По-перше, лікарі й адвокати повинні б керуватися спільним принципом: «Не нашкодь!» Втручання адвоката може бути неефективним для клієнта, але воно не повинно бути шкідливим.  

По-друге, вони частенько бачать людину не у кращі для неї часи й не у кращому ракурсі: лікар –слабого у хворобі, адвокат – розгубленого перед бідою.

По-третє, ті й інші використовують психотерапевтичні методи.

Невипадково ж програма «Судові пристрасті» на телеканалі ДТВ закінчується оголошенням: «Якщо ви бажаєте одержати консультацію юриста або психолога, телефонуйте на № …» Чи не кожному досвідченому адвокатові доводилося неодноразово пересвідчуватися у тому, що часом психотерапевтична складова консультації є навіть більш ефективною, ніж власне правова. Хоча, й на стихійному рівні. А не завадила б і спеціальна підготовка. Як для спілкування з клієнтами, так і для більшої переконливості судових промов.

Одного разу навіть випала нагода пересвідчитися, що так міркую не лише я. Їхав легковиком через чужий райцентр, треба було довідатись, де розташований суд. Зупинилися навпроти установи громадського харчування, де на ґанку стояв, похитуючись з носків на п’яти, чолов’яга років близько п’ятдесяти. Опускаю скло, аби спитати дорогу, і одержую несподівану відповідь:

- А наша хата не відає ні лікаря, ні адвоката…

Можна лише порадіти такому везінню, а цей слоган рекомендувати до вживання як добре побажання. Щоб у представниках цих професій не було потреби, як у тому грубуватому селянському прислів’ї про агронома після двох травневих дощиків.

Коли редакція буде такою люб’язною, наступний розділ моїх спогадів і роздумів планую на тему «Чим пишатися адвокатові»...
 
Е. Рохін
 
Від ред. Редакція, звісно, лише „за”. Більше того, хочемо додати ще й відгуки читачів – днями ми отримали смс-повідомлення такого змісту:

Щиро вдячна за публікації «СПОГАДІВ СТАРОГО АДВОКАТА»! Історії із юридичної практики Ернста Сергійовича Рохіна є дуже цінними, цікавими для нас, читачів як не юристів, так і юристів, бо люди мало обізнані із законами (і новими,і старими)! Коваль В.М.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове